Нові коментарі

15 листопада 2024 18:15
Шановна пані Галино, дякуємо Вам за Вашу творчість! Ми виправили вказану Вами неточність. Дякуємо за проявлену увагу. З повагою, адміністрація сайту
З Божою правдою

3 липня 2024 02:48
Щиро вам дякую за увагу до моєї казки з книги казок ''Богданія''. На кожному з двох сайтів, з якого ви могли передрукувати цю казку, у змісті
З Божою правдою
Котя - Зубар Віктор

Читаємо онлайн Котя - Зубар Віктор
Мені звеліли бабця:
— Втопити в ріці котя!..
Я втішився, підскочив,
Звичайно як дитя.
Пливло щасливе сонце
Простором голубим,
Я біг з горба до річки
З котям іще сліпим...
З широкої долини
Повіяв свіжий дух,
Лизнув, немов корова,
Мою щоку лопух.
Гойдаючись на хвилі
Лінивої ріки,
Пливли пушинки жовті
І білі пелюстки...
З натугою від себе
Я відірвав котя —
Вчепилося за сорочку,
Неначе за життя.
Нарешті його кинув
На широчінь ріки —
Розбіглися пушинки
І білі пелюстки...
Однак не потопає,
Нявчить, пливе котя,
Не хоче помирати,
А жити — як і я.
То вирине, то зникне,
Під хвилею воно,
В свої обійми тягне
Його похмуре дно.
А що ж мені робити?
Облився я слізьми...
Відваживсь — і на плесо
Враз кинувся грудьми.
У тьм'яному потоці
Ледь не втопився я,
Проте від злої смерті
Все ж врятував котя.
— Втопити в ріці котя!..
Я втішився, підскочив,
Звичайно як дитя.
Пливло щасливе сонце
Простором голубим,
Я біг з горба до річки
З котям іще сліпим...
З широкої долини
Повіяв свіжий дух,
Лизнув, немов корова,
Мою щоку лопух.
Гойдаючись на хвилі
Лінивої ріки,
Пливли пушинки жовті
І білі пелюстки...
З натугою від себе
Я відірвав котя —
Вчепилося за сорочку,
Неначе за життя.
Нарешті його кинув
На широчінь ріки —
Розбіглися пушинки
І білі пелюстки...
Однак не потопає,
Нявчить, пливе котя,
Не хоче помирати,
А жити — як і я.
То вирине, то зникне,
Під хвилею воно,
В свої обійми тягне
Його похмуре дно.
А що ж мені робити?
Облився я слізьми...
Відваживсь — і на плесо
Враз кинувся грудьми.
У тьм'яному потоці
Ледь не втопився я,
Проте від злої смерті
Все ж врятував котя.
Відгуки про книгу Котя - Зубар Віктор (0)