По ревізії - Кропивницький Марко

Етюд в 1-й дії

ЛИЦЕДІЇ:

Василь Миронович, старшина.
Севастян Саватьєвич Скубко, писар.
Риндичка, стара баба.
Гарасим, її свідок.
Пріська, солдатка.
Сторож при розправі.

Діється у розправі

Середина великої хати. Стіл, покритий зеленим сукном, на столі каламар, щоти, велика книга і скілька бумаг. На вуглі столу лежить пакет, запечатаний двома печатками; далі з другого боку невеликий стіл; на ньому три книги, каламар і бумаги, біля столу стул. На стіні календар, біля вхідних дверей шафа з бумагами, лавка.

ЯВА 1

Сторож (сидить за столом і роздивляється на щотах). Ну й як то той писар може викласти усяке діло на оцій видумці? Вже я скільки разів придивлявся, та ніяк нічого не второпав. "Оце,— каже,— сімдесят копійок! А оце руб десять, а оце дев'ять, десять, п'ять",— і наговоре-наговоре такого грошей, що й в тиждень, здається, не перелічив би. Отже він: цок-цок! Цок сюди! Цок туди! І носа не вспієш висякати, як він вже й полічив! Що то воно, подумаєш, навука, до всякого діла добирає способу! його, мабуть, вчено десь не близько: він каже, що він десь аж з-під Чигирина, ну, а я так думаю, що він і за Чигирином бував. Та то ж голова така, що й хто його зна, де вже єсть розумніша; кого не спитай, увесь мир каже, що з такою головою можна і до станового доступить! Ну, а я так думаю, що він і перед справником не здригне. Тож як почне розказувать, де він тільки не бував і чого він не видав, так тільки рота роззявиш. Агличана він тобі бачив, і в Києві був аж двічі, і за морем-окіяном, де живуть песиголовці, і туди його носило!.. Бував і в тих землях, де свині більш від нашого вола… Звісно, як чоловік бувалий розкаже тобі, то так увесь світ і побачиш перед очима, як на долоні. Он як я, так далі Ялисавету не бував, так мені здавалось, що за Ялисаветом вже недалеко кінець світа. Ану, чи вищитаю, скільки мені зосталось день до года? А скільки ж у году день? Чи буде з двісті, чи, мабуть, ні? Ну, оце нехай буде від водохреща до пущення. (Кладе на щотах). А оце від пущення до Великодня, а оце до Зелених свят, а оце до Покрови… Так що ж? А все-таки воно нічого не показує. (Встав). Ні, мабуть, коли не піп, то не микайся і в ризи… Підмести ще хату абощо. Та й нудна оця робота — сидіти у розправі цілісінький рік! (Мете хату). Чи загляне хто-небудь сьогодні в розправу? Ще удосвіта якийсь чоловік приніс бомагу від посередника, чи що. Ждав-ждав розписки, та з тим і поїхав. Іди, каже, пошукай писаря або сам розпишись. Еге! Добре тобі казати: "Розпишись". І отже, здається, і невелика штука повести пером по бомазі, одначе хоч ти мені пальці повідрубуй, не напишу!.. Вже я скільки разів націлявся написати: украду оце шматок паперу та й почну виводить пером по бомазі, здається, так як і писар, і перо умочу в чорнило, і налагодюсь якраз так: чирк-чирк, а воно чорт батька зна що виходить!..

ЯВА 2

Входить старшина.
Старшина. Щоб через півгодини коні були перед порогом! Чуєш? Щоб мені по щучому велінню! Мені треба небезпременно сьогодні їхати по ревізію в Чубаївку та Василівку…
Сторож. Та коні аж у степу, на паші.
Старшина. Ну так що?
Сторож. Так це за ними бігти?
Старшина. А ти як думав? Що це тобі первина, чи як?
Сторож. Та воно…
Старшина. Знов начадив махрою? Скільки разів казав тобі, щоб не смів курити отії погані в присульствії.
Сторож. Начадив?.. Я вже й забув, який той тютюн на масть!.. (Убік). Загрянишного тобі буду купувать, велике жалування платиш…
Старшина. Що ти там бубониш? Сказано тобі, щоб по щучому велінню…
Сторож. Та воно… Ні, вже коли б швидш дослужити года, хай йому біс, щоб я зостався у цьому пеклі!..
Старшина. Ну, а як я звелю громаді присудити, вік отут тобі служити?..
Сторож. Хіба що громада примусить… звісно, громада — великий чоловік!
Старшина. Ну, то-то ж бо й є! Я тобі ще вчора наказував, щоб коні уранці були перед порогом,
Сторож. Вчора? Та я вас вчора і в вічі не бачив: ви ще проти понеділка загадали мені… І коні стояли цілий понеділок і в вівторок до обіду…
Старшина. Мольчать! З ким це ти губу розпустив? Сказано тобі, щоб по щучому велінню.
Сторож. Та про мене, я й піду! Але ж я запевне знаю, що ви й сьогодні не поїдете.
Старшина. Ну, ну, базікай! Свинота!
Сторож. А звєсно.
Старшина. Ти хочеш, щоб я тебе по мармизі затопив?
Сторож. Хіба це первина? Бийте! На те ви началство.
Старшина (плює). Тьфу!
Сторож (убік). Ач який! (До старшини). Ондечки бомага, якийсь чоловік привіз. Такий з себе огрядний, у синій чемерці, з бородою, у картузі, і шарпом шия замотана.
Старшина. Збігай по писаря!
Сторож. Та його тепер і з собаками не знайдеш: він ще позавчора поїхав на хутори кумовати!
Старшина. Щоб він мені зараз тут вродився!
Сторож. А за кіньми хто ж побіжить?
Старшина. Ну, живо! Щоб одна нога мені тут була, а друга там! По щучому велінню! (Випиха сторожа).
Сторож. От напасть! (Пішов).
Старшина (один, розпечатав пакета). Від кого ж би це? (Чита по складах). "Предписываю оному волостному правленню принять знергические меры…" Які? Нергичеські мєри? Що ж воно означа: нергичеські? Ану, далі! (Чита), "…к самоскорейшему составлению систематического…" Та й довге яке слово!.. "…указателя и категорических…" Ні, мабуть, вже як писар прийде, то вдвох розберемо! Бо сам я ще до цього не доїхав! От як припишуть, що розискується пара лошадей, масті гнідої, на лобі біле п'ятно… або в уїзді появилась на рогатім скоті чума, принять мери… Так тут вже й без писаря я знаю, що ці документи треба покласти під сукно. (Походив трохи по хаті). Одначе сьогодні треба вже небезпременно поїхать по ревизію. Та куди ж це писар подівся? (Спльовує). Тьфу, як погано на похмілля!.. (Дивиться у вікно). Еге, вже сонечко височенько підбилося, а в мене ще й ріски в роті не було… Хіба послать за восьмушкою?.. Удосвіта прокинувся, та так щось коло серця запекло, аж перелякався! Повернувся на другий бік, неначе трохи відпустило, а тепер знов аж пашить усередині! Погано, погано! Не годиться щодня пити! Вчора пив, позавчора пив… Стривай! Який же це у нас сьогодні день? (Дивиться на стіну, де висить календар). Що воно такоє? "Перво октябра". Та це ж було, либонь, на тім тижневі? Ото вже не люблю безпорядків. Казав же скільки разів писареві, щоб щоранку вистановляв число, щоб часом не погубити нам днів; ось же й календар нарочито купив. А тут стоїть перво октября! А перво октября це ж було на покрову, а на покрову я був у ярмарку. От тобі і загубили день! Стривай, як же це воно? На тім тижневі у п'ятницю приїздив становий? Так, становий. У неділю була сходка… Увечері приїхали до мене куми мої: матушка і писаломщик? Так! У понеділок гуляли цілий день; а ввечері приїхав і піп. Ну, а далі що ж було? Було ще чимало гостей… Старшина з Кандалупової, письномоводитель з жінкою… Гарна у його жінка, моргуха тільки велика!.. Вона таки разів з п'ять мені підморгнула… Та як їй, сердешній, і не моргати? Її ж чоловік таки настояща смерть, а вона свіжа, повна та дебела… Чудово вона співа оцю пісню, що каже:

Ой кужелю, мій кужелю,
Робити я не здужаю!
До кужеля рука дрижить,
А чарочку добре держить!..

Попадя наша штукарка! Запровадила моду, щоб кожний раз, як один другого почастує, то щоб зараз і поцілувалися!.. І пішло частування. Матушка з писаломщиком цілуються, а я з письномоводительшею! Там такі гарячі губи, що аж пашить!.. Одначе їй все ж таки далеко до Пріськи, до московки. Ото молодиця!.. На виду як на кір горить; а як іде вулицею, то аж земля під нею двигтить… Ех, матері його ковінька! Шкода, що я жонатий! А то, стало бить, як началник, зараз би по щучому велінню… А ото на тім тижневі, у середу, уночі, трохи-трохи було не вскочив, як кажуть, у нікуди! Тільки що підійшов до Прісьчиної хати, як стара Риндичка із своєї хати — рип дверима! "А хто то,— питає,— добувається до московки?" А я зігнувся, та попід загатою, та навтьоки! Вона як зацькує собаками!.. А клятий рябий пес трохи литок не полатав началникові. Треба буде претикола зробити, щоб вона отого собаку на цепурі держала.

ЯВА 3

Входить Риндичка і Гарасим.
Риндичка (уклонилась). Помагайбі! 3 п'ятінкою бувайте здорові!
Старшина (з жахом). Хіба ж у нас сьогодні п'ятниця?
Риндичка. Аякже! Звісно, що п'ятінка, та ще й друга після покрови!
Гарасим (п'яний). Так тошно!
Старшина. Чи не помиляєтеся ви?
Риндичка. Отак пак! Щоб я та помилилася!
Старшина. Як же це воно так сталось, що сьогодні вже п'ятниця?
Гарасим. Я об том незвестєн… Один бог!
Риндичка. Тадже ж пригадайте на здоров'ячко. В понеділок ваша сусіда, ота шолудива кішка, Гапка підщипана, та золила сорочки у жлукті. А я й присікалась до неї. Чи не сором, кажу, тобі, молодице, не знати, що в середу празник?..
Старшина. Празник?
Гарасим. Так тошно!
Риндичка. Празник святого Хоми! Та й кажу: чи не сором тобі? Коли ж ти попереш сорочки, що сьогодні кладеш у бук? А тут ви, бувайте здоровенькі, вийшли з хати та й почали на нас гримати, ще мене так погано налаяли… Еге, кажу, та й почали на нас гримати, щоб ми утишились. Стало бить, у вас була почесна беседа, а ми своїм гвалтуванням перебаранчали вам гуляти.
Старшина. Нічого не пригадаю! Віриш, стара, що ми, началники, так заклопотані…
Гарасим. А звісно, началство… Як можна?
Риндичка. Та як же мені цього не знати? Ви ж один, а нас, миру, скільки? Тут треба дві голови на плечах мати. Адже ж і мій покійничок-царство йому небесне, вічний покій його душеньці! — був за началника чи попросту сказать, за свинопаса коло громадських свиней, то так, було, заклопочеться, так заклопочеться.
Старшина. Він, либонь, від горілки вмер?
Риндичка. Умер, голубчик сивий! Через великі клопоти й пив!
Старшина. От через ті клопоти іноді і я п'ю. Легше якось на серцеві, як вип'єш.
Гарасим. Вєрно!
Риндичка. Аякже! Горілка, вона зараз-таки тобі відтягне від серця! Так і бачиш, як той клопіт гарячою парою з рота виходить! Еге, то отож, кажу, було в понеділок, а у вівторок я бабувала у Зіньки Тухленкової, старого Молочая невістки, і принесла вам попелясту курочку, і прохала на родини.
Старшина. Курочку? Отже й цього не пам'ятаю.
Риндичка. Ще ваша жінка, Андріївна,— нехай будуть здоровенькі вам на радість, а мирові на втіху! — взяли у мене ту курочку і почастували мене пивом, спасибі їм… повнісінький стакан випила!
Старшина.