Кину в море я монетку - Качан Анатолій

1
Понад морем розгораються
Перші зорі-маячки.
А баклани вже злітаються
На рибальські ставники.

Поодинці й косяками,
Наче чорні літачки,
Звідусіль летять над нами
Ночі чорної шматки.

З Рибаківки і Лиману,
Навпрошки, без карт морських,
Повертаються баклани
З риболовлі на нічліг.
Там, над рідним ставником,
Їхній дім-аеродром.

А коли мотор баркаса
Прожене із моря ніч,
Ті крилаті чорні аси
Розлетяться навсібіч.

2
Жаль, що я не живописець,
А не то б намалював,
Як ворушить хмари місяць,
Наче сіно скиртоправ.

А коли зійшли і зорі,
Ясний місяць-молодик
Впав із неба в Чорне море
І освітлює ставник.

Там ставридок срібні зграї
З ліхтарем молодика
В море виходи шукають
З лабіринтів ставника.

"Де ж він, де ж він, вихід в море?
Ясний місяцю, спаси!
Бо вже чути гул мотора
І рибалок голоси...".

Місяць, як нова сережка,
Ще ясніше заяснів,
Показав ставридкам стежку
З лабіринту ставників.

3
Вдалині за ставниками,
На просолених вітрах
Знову світяться вогнями
Кораблі на якорях.

Ті мандрівники бувалі,
Шукачі морських удач,
Ждуть, коли їх на причалі
Розвантажить Кран-силач.

Чай із острова Цейлону
Привезли нам кораблі,
Апельсини і лимони
Із іспанської землі.

А в свої морські столиці,
До далеких берегів
Повезуть вони пшеницю –
Щире золото степів.

4
Берег весь у візерунках,
Сплять баркаси вдалині.
Тільки чайка-реготунка
Засміється уві сні.

А у хмарі місяць ясний
З нами грається ось так:
То з'являється, то гасне,
Як на березі маяк.

Не ховайся, місяченьку,
Нам сьогодні не до гри:
Завтра встанемо раненько
І – до міста на Дніпрі.

На прощання до креветки,
В безкінечний хвилеграй
Кину в море я монетку:
Прощавай, не забувай…

Море миє скелям ноги,
Хвилі лащаться: "Не йди…"
Може, ще колись дороги
Приведуть мене сюди.