Нові коментарі

2 липня 2025 12:13
Ця книга - справжнє відкриття! Захоплюючий сюжет та глибокі персонажі не залишать байдужим. Рекомендую всім, хто шукає щось більше, ніж просто
Я не вірю у казки - Лада Астра

2 липня 2025 12:02
Ця книга Джеймса Борга є чудовим посібником для вдосконалення навичок спілкування. Вона надає практичні поради, які допоможуть вам стати більш
Мистецтво говорити. Таємниці ефективного спілкування - Джеймс Борг (Джеймс Борґ)

1 липня 2025 18:32
Книга Джеймса Борга – практичний посібник для опанування ефективного спілкування. Вона вчить говорити так, щоб вас чули.
Мистецтво говорити. Таємниці ефективного спілкування - Джеймс Борг (Джеймс Борґ)

21 березня 2025 17:30
Книга про те, як контролювати себе і свої бажання. Дізналася, чому ми робимо те, що робимо, і як стати сильнішою.
Сила волі - Келлі Макгонігал

23 лютого 2025 15:54
«Доктор Сон» Стівена Кінга — це не просто продовження класичного роману «Сяйво», а й глибоке дослідження теми відродження, внутрішніх травм та
Доктор Сон - Стівен Кінг
Емігранти - Карманський Петро

Читаємо онлайн Емігранти - Карманський Петро
Різьбяреві Михайлові Паращукові
Весна. Вітрець цілує скибу,
Воздух міниться, сонце сяє,
Чабан кладе нову колибу,
Бринить бджола, сопілка грає —
Життя, краса — аж любо, любо!
Село німе. З-під стріх не в'ється
Синявий дим: лиш вряди-годи
Завиє пес — усе здригнеться
І з хиж несесь квиління: хліба!
О горе вам, раби загонів,
Якщо весна до вас загляне
З гостинцем нужди! Зойки дзвонів,
Розлучний плач і повінь муки
В селі бушують, наче п'яні,
Всесильні ріки. Знявши руки,
Стоїш, страдальче, ждеш відради
З небес… Безумний! Ангел смерті
Твердий, як сталь! Питай поради
В німих чепіг…
Коби-то хорі
Кохані діти дати зжерти
Неситій скибі!.. Кожна груда
Налита вщерть мужицьким потом.
А чим платить?.. Холодна злуда
І лютий голод — плід знемоги.
Сонце жевріло, хвилі купались,
Немов в полум'ю. Бачилось свято;
Тихо, ні згуку. В селі роздались
Здавлені стогни. Наче підтяте
Серпом колосся — вирнула квола
З села громада. Люди ридали.
Пси скавуліли, діти май-голі,
З острахом бігли, жалко питали:
"Мамо, скажіть нам, куди ми ідемо?"
— Цитьте, далеко в гості — за море
В гарну країну, може, найдемо
Долю…
Як іва, що гілля клонить,
Мовчки схилилась жалісна мати,
Взяла на руки кволу дитину,
Другій подала клуночок шмаття
І з лютим болем пішла…
Ішли-ішли, пси скавуліли,
Жінки ридали, рвали волос,
Скигліли діти, старці мліли,
Ґазди заперли в грудях голос,
А в оці сяли люті муки,
Пекучий біль і пропасть горя.
Стали прощатись. Господи правий!
Хто змірить глибінь смутку-розпуки
Хлопського серця? Ворог лукавий?
Наймит-сіпака? Чи ті, що ронять
Облудні сльози над їх труною?
Ой доведеться важко платити
За кожну слезу з хлопської вії!
Навчишся, кате, колись цінити
Кров-піт страдальців — пожди!
Пішли.
* * *
І де загириш, люта доле,
Нещасний люд? Чи відьма горя
Піде за ним іще й за море
З ярмом рабства? Гірка недоле,
Остань вже тут! Тебе пригорне
У нас вельможний пан неситий
І п'явка-жид. А там — хто знає…
А може, там незле гуляє
Шляхетський кнут?..
Ішли бліді, сумні, як змори,
А вслід за ними вило горе
І сяв злощасний блиск багнетів.
Весна. Вітрець цілує скибу,
Воздух міниться, сонце сяє,
Чабан кладе нову колибу,
Бринить бджола, сопілка грає —
Життя, краса — аж любо, любо!
Село німе. З-під стріх не в'ється
Синявий дим: лиш вряди-годи
Завиє пес — усе здригнеться
І з хиж несесь квиління: хліба!
О горе вам, раби загонів,
Якщо весна до вас загляне
З гостинцем нужди! Зойки дзвонів,
Розлучний плач і повінь муки
В селі бушують, наче п'яні,
Всесильні ріки. Знявши руки,
Стоїш, страдальче, ждеш відради
З небес… Безумний! Ангел смерті
Твердий, як сталь! Питай поради
В німих чепіг…
Коби-то хорі
Кохані діти дати зжерти
Неситій скибі!.. Кожна груда
Налита вщерть мужицьким потом.
А чим платить?.. Холодна злуда
І лютий голод — плід знемоги.
Сонце жевріло, хвилі купались,
Немов в полум'ю. Бачилось свято;
Тихо, ні згуку. В селі роздались
Здавлені стогни. Наче підтяте
Серпом колосся — вирнула квола
З села громада. Люди ридали.
Пси скавуліли, діти май-голі,
З острахом бігли, жалко питали:
"Мамо, скажіть нам, куди ми ідемо?"
— Цитьте, далеко в гості — за море
В гарну країну, може, найдемо
Долю…
Як іва, що гілля клонить,
Мовчки схилилась жалісна мати,
Взяла на руки кволу дитину,
Другій подала клуночок шмаття
І з лютим болем пішла…
Ішли-ішли, пси скавуліли,
Жінки ридали, рвали волос,
Скигліли діти, старці мліли,
Ґазди заперли в грудях голос,
А в оці сяли люті муки,
Пекучий біль і пропасть горя.
Стали прощатись. Господи правий!
Хто змірить глибінь смутку-розпуки
Хлопського серця? Ворог лукавий?
Наймит-сіпака? Чи ті, що ронять
Облудні сльози над їх труною?
Ой доведеться важко платити
За кожну слезу з хлопської вії!
Навчишся, кате, колись цінити
Кров-піт страдальців — пожди!
Пішли.
* * *
І де загириш, люта доле,
Нещасний люд? Чи відьма горя
Піде за ним іще й за море
З ярмом рабства? Гірка недоле,
Остань вже тут! Тебе пригорне
У нас вельможний пан неситий
І п'явка-жид. А там — хто знає…
А може, там незле гуляє
Шляхетський кнут?..
Ішли бліді, сумні, як змори,
А вслід за ними вило горе
І сяв злощасний блиск багнетів.
Відгуки про книгу Емігранти - Карманський Петро (0)