Ціна великого мистецтва - Хорошко Григорій

Увага! Ви читаєте фрагмент тексту. Повний текст твору вилучено за запитом правовласників!

Цей короткий твір був написаний мною без переслідування особливих цілей. Я лише хотів описати свої переживання і думки, викликані в мене красою та привабливістю мого рідного міста, душею якого є люди, які в ньому живуть. Я не намагаюся Вас до чогось закликати чи підштовхнути, лише висловлюю прохання шанобливо ставитися до всіх людей у тій чи іншій формі, які намагаються викласти Вам свою душу, чого ми часом не помічаємо, особливо коли це стосується наших рідних та близьких.

Сама книга присвячується Києву та всім героям України, які стали на захист та відстоювання її інтересів і не обов'язково на полі бою.

Дякую своїй родині та друзям, які завжди підтримують мене у всіх моїх починаннях.

Приємного читання!

Сонце зникло за дахами будівель, перетворивши вечір, під білими хмарами з червоними лініями від сонячних променів, у темну, повну загадок і нерозгаданих таємниць ніч. Потроху набігали хмари, закриваючи собою яскраве місячне світло, змушуючи тих, хто гуляє містом, сподівається лише на світло від ліхтарів.

Нічне місто поглинало своєю привабливістю і спокусою зануритися в його бурхливе нічне життя або обманом змушувало будь-якого недосвідченого, що проходив зануритися в таємниці вулиць, що приховували в його глибині двори та потайні кімнати.

Київ ніколи не віяв страхом чи загадковою таємничістю. Перевагою цього зеленого міста була аж ніяк не загадка чи не розвідана таємниця, хоч і їх у ньому вистачало. Він манив жагою до пізнання секретів, які зберігали в собі його мешканці. Адже саме вони оберігали його таємниці. Неймовірні історії про людей, які колись у ньому жили, сказання про легендарні історичні події подробиці, про які знали лише одиниці та багато іншого місто, як скарб зберігав у душах людей, які пам'ятали та вірили у його велич.

Одним із великих вечорів став саме цей. Теплий, безтурботний, вечір, що фарбує місто в різні тони, кидаючи відблиски від ліхтарів у вікна, а від вікон до дахів і стін, на яких ніби влаштовувався театр тіней, в якому акторами були гілки дерев і повз предмети, що летять, а диригентом керуючим усім цим оркестром, був чудовий і неймовірно яскравий місяць.

Цей вечір серпня був настільки теплим, що легені просто не встигали вдихати бажану кількість повітря. Духота переповнювала собою все навколо настільки, що здавалося ніби птахам було ліньки літати в таку погоду. Однак, ніщо не змогло зламати їх дух настільки, щоб ці дивні створіння, хоч на мить перестали співати свої чудові пісні, ніби перемовляючись один з одним про красу навколишнього світу.

Боротися зі спекою допомагала земля, що віддає свої нотки прохолоди і освіжаючи запахи соковитої зеленої трави, що наповнюють повітря яскравими ароматами лісової природи, які були необхідні в наповненому вихлопними газами місті, як оазис з чистою водою посеред пустелі.

Віяв освіжаючий легкий вітер, що приємно обдуває волосся, відкидаючи його плавно назад, попутно пробігаючи повз листя дерев, розхитуючи їх гілки так, щоб було чітко чутно шелест листя, яке видавало заспокійливо звуки, немов граючи між собою.

Дивіться такожГригорій Хорошко — Поэзия, Война, ЛюбовьГригорій Хорошко — Совет не взрослого характераГригорій Хорошко — Гул сирены и Последняя мирная композицияЩе 9 творів →Біографія Григорія Хорошка

Саме таким запам'яталися для мене перші враження прогулянки, вже нічним Києвом в один з останніх днів серпня. Я повертався після чудово —проведеної посиденьки з друзями додому. Якби Ви попросили дати на мене коротку характеристику, то у відповідь почули б, що на вигляд мені було близько вісімнадцяти або дев'ятнадцяти років, середнього зросту, світловолосий, з яскравими блакитними очима і з ямочкою на підборідді. На перший погляд Я завжди здавався звичайнісіньким юнаком, який нічим не привертає до себе уваги, здається звичайним хлопцем на вигляд. В принципі, все так і було. Я не відрізнявся від інших особливою красою або потворністю, повнотою або яскраво вираженою худорлявістю, що мене аж ніяк не турбувало, а іноді навіть тішило, бо коли ти просто зливаєшся з натовпом, виникає куди більша ймовірність, що тобі пощастить у тому, щоб залишитися не зворушеним. і непоміченим.

Цей прекрасний вечір у колі друзів довго залишиться в моїй пам'яті. Влаштувати невелике свято, ми вирішили з однієї простої причини, моя дівчина Ліза, ось уже другий рік поспіль наприкінці серпня їхала на навчання до Німеччини, залишаю мене та всіх своїх друзів у Києві аж до найновіших свят.

Я знав свою дівчину і чудово розумів, що вчасно навчання вона буде зосереджена лише на одному, на досягненні позитивного результату в отриманні нових знань, відклавши знайомства та спілкування з не дуже відомими їй людьми на другий план. Що викликало в неї сильну тугу за домом і друзями, через що вона могла закритися в собі настільки, що навіть тяжка кувалда не змогла б пробити її сумне скам'янілі серце.

У зв'язку з чим перед днем від'їзду Я вирішив влаштувати для неї приємне дружнє свято, скликаючи всіх наших найкращих друзів, щоб хоч якось компенсувати тугу, яка раптово може напасти на Лізу в момент її самотності. А фотографії з подібного святкування у колі друзів завжди зможуть викликати приємні спогади , а також подарувати нотки тепла та спокою вночі.

Той вечір був незабутнім! Ми веселилися так, що сусіди з двох квартир на нашому майданчику погрожували викликати поліцію, але, на наше щастя, вони виявилися більш поблажливими, ніж здавались на перший погляд. Очевидно, вони просто згадали себе в такі юні роки, коли не засмічена побутовими турботами голова, рветься отримувати лише задоволення та позитивні емоції від життя.

Гучна запальна музика, гарні дівчата бажають лише танцювати і розслаблятися, звичайно ж веселі друзі, які намагаються знайти хоч якийсь підхід до цих неприступних фортець, нескінченні бесіди на важливі теми, що не знають ні втомилися, ні рамок пристойності в поривах емоцій, повна без відповідність. Та й зрозуміло літри підбадьорливих напоїв, яким немає числа на початку свята і відчуття їхньої повної відсутності в його кінці.

Саме таким мені запам'яталося це приголомшливе свято, на честь від'їзду Лізи. Бадьорий і ефектний, але все ж таки знає свою міру. З усього того неймовірного дійства, в пам'яті у мене міцно засіло лише одну з найцікавіших подій. Єдиним і захоплюючим для мене стало відкриття того, що мій друг Стасик, вміє робити дивовижні фокуси з картами. Не розумію, як я раніше цього не помічав? Швидше за все, за весь час нашого знайомства йому жодного разу до рук у моїй присутності не траплялися до рук карти, на що Я ніколи не звертав уваги.

Перед тим як перейти у вітальню, де Стас обіцяв нам показати те, від чого навіть у найнеймовірнішого зануди, як я щелепа відвисне, ми уважно прослухали третій і, як завжди, найзначніший тост Гриші за вечір. Він зазвичай означав саму суть того , для чого збиралася наша весела компанія і давав зрозуміти, що після всього сказаного, можна встати з-за столу, розділившись на свої найдружніші групки, продовживши люб'язне спілкування або нове приємне знайомство один з одним, вже не обов'язково у межах обіднього столу.

Гриша, під час свого тосту, не став вигадувати нічого нового і вирішив залишитися у своїх звичних консервативних рамках короткою, непомітною і не б'є обличчям у бруд мовлення. Серед всього сказаного, вуха вловлювали слова гордості за Лізу, радості можливості всім дружно зібратися і звичного побажання здоров'я всім присутнім.

Перейшовши зі їдальні у вітальню, відразу відчувся різкий запах тютюну, що долинав з балкона. Відразу стало ясно, що Мишко з Колею прийшли сюди раніше за нас і, як завжди, забули зачинити балконні двері, що прилягають до вітальні. Нас не бентежив запах, просто було незручно перед Толею, який дуже люб'язно надав нам свою орендовану квартиру, а запаху сигарет він не терпів зовсім.

Ми зі Стасом сіли на диван і після того, як ми просвердлили один одного пильними поглядами, він розпакував при мені ще не розпаковану колоду карт. Він міцно стиснув колоду в руці і після цього дуже ретельно перемішав карти між собою. Потім він простяг їх мені і попросив вибрати будь-яку з карт, але в той же час попередив у жодному разі не показувати цю карту йому. Вибравши карту із самої середини, Я детально запам'ятав її масть і поклав у глиб колоди. Стас не дивлячись, в ту ж мить, перемішав карти ще раз. Я дуже уважно стежив за його руками, адже головний секрет подібних фокусів завжди полягає в їхній спритності, але як би я не намагався, нічого підозрілого в рухах Стаса мені помітити не вдалося.

На превеликий жаль Відображення повного тексту твору обмежено правовласником. Електронну копію тексту тепер можливо тільки придбати. Придбати