Вагітна від мільйонера-боса - Ekaterina

«Так», — одноголосно відповідають батьки.

Проте мої батьки багатозначно переглянулися між собою, ніби помітили в мені щось інше.

— Ти впевнена, Валерія? «Сьогодні ми бачимо тебе дещо… іншим», — прокоментувала мама, піднявши брови.

Я знизав плечима, намагаючись приховати будь-які ознаки дискомфорту. «Мабуть, я просто трохи втомився», — сказав я, сподіваючись, що цього буде достатньо, щоб полегшити його хвилювання.

Але перш ніж я встиг сказати щось інше, я підійшов до холодильника, тому що я голодний, і мій погляд упав на морозиво, яке стояло на столі у вітальні. Ванільне морозиво з шоколадною стружкою, моє улюблене з дитинства. Недовго думаючи, я попрямував до нього з виразом чистого хвилювання на обличчі.

— Ой, морозиво! — захоплено вигукнув я, беручи ложку і з радістю вкладаючи її в рот.

Мої батьки здивовано спостерігали за мною, коли я із заразливою радістю смакувала смачний десерт.

— Валерія, ти в порядку? — запитав батько, вражений раптовою зміною моєї поведінки.

Я кивнув із повним ротом морозива та сяючою посмішкою на обличчі. — Я абсолютно в порядку, тату. Мені просто потрібна була трохи цукерки, щоб підбадьоритися, коли почався день і вечір, відповів я, мої очі сяяли від щастя.

Мої батьки обмінялися здивованими поглядами, але потім розслабилися, коли побачили мене таким щасливим і щасливим.

«Мені здається, немає нічого поганого в тому, щоб час від часу насолоджуватися невеликим морозивом», — з усмішкою прокоментувала моя мама.

-Це правда. І сьогодні ти справді сяєш, Валерія. «Можливо, тобі варто з’їсти більше морозива», — пожартував батько, розсмішивши мене.

Я кивнув, насолоджуючись моментом легкості й радості серед повсякденної рутини. З кожною ложкою морозива я відчував, як стрес дня танув, заміняючись відчуттям чистого й простого щастя.

І в той момент, оточений любов’ю та підтримкою батьків, я відчув неймовірну вдячність за маленькі моменти радості, які мені подарувало життя.

«Дочко, нам треба до лікаря, це ненормально, щоб ти непритомніла, мені сказали, що ти теж два тижні тому погано їла», — каже мені мама.

«Мамо, у мене просто стрес, я йду відпочивати, мені лікар не потрібен», — кажу я, підіймаючись до своєї кімнати.