Трубадури імперії: Російська література і колоніалізм - Єва Томпсон

минуле. Раїса працювала відтоді, як їй виповнилося п’ять років, виготовляючи коробки для ліків. Вони з мамою заробляли цим кустарним промислом на життя: її батько-алкоголік не надавав підтримки (Петрушевська допомагає розвінчати міф, що радянським жінкам був доступний широкий вибір задовільної роботи). Коли мама Раїси помирає, батько починає приймати жінок у кімнаті, в якій він живе разом із своєю донькою. Раїса проти своєї волі часто стає свідком сексуальних оргій, які не лише позбавляють її гарних дитячих спогадів, але й деморалізують її. Вона стає жертвою сексуальної патології, що характерно для багатьох героїнь Петрушевської. Молода жінка, вона неспроможна приготувати їжу, прибрати свою кімнату чи потурбуватись про себе. Вона ходить туди-сюди по своїй кімнаті, ніби у в’язниці, нездатна вийти на прогулянку чи пошукати роботу. За злою іронією долі, ця надмірна пасивність робить її жаданою для мужчин. Один із них одружується з нею, але інші продовжують використовувати її, як тільки залишаються наодинці з нею — не лише друзі та знайомі, а й зовсім сторонні люди, як-от поштар, майстер чи випадкові відвідувачі комунальної квартири. Раїса не є повією: вона просто дивиться на своїх ґвалтівників, ніби благаючи залишити її саму, що має цілком протилежний ефект. Ці повторювані зґвалтування врешті призводять до охолодження стосунків Раїси з дружиною одного із ґвалтівників, яка водночас є оповідачем цієї історії. Як це часто трапляється у Петрушевської, тут також оповідачка знає значно менше, ніж читачі, і тому вона не спроможна цілковито зрозуміти значення історії, яку розповідає. Жінка-оповідач у цьому оповіданні зовсім забуває про Раїсу, коли виявляє, що її чоловік мав з нею стосунки, незважаючи на те, що Раїса врятувала її колись від спроби самогубства і доброзичливо вислуховувала її звіряння. Коли пані Петрова (оповідачка) дізнається, що її чоловік зґвалтував Раїсу, вона починає зневажати її і відмовляється з нею розмовляти.

Це похмура метафора суспільної свідомості російського народу, який забув про зґвалтування неросіян в імперії. Неусвідомлена простодушність, з якою оповідачка викидає Раїсу із свого життя, — «вона ніби померла й перестала існувати для мене, можливо, вона й насправді померла», — наводить на думку про той чітко усвідомлений план, згідно з яким у російській культурі повністю іґнорувалася проблема колоніалізму і царі та комісари накидали на неросійські народи гамівну сорочку ідеологічного гноблення 7. «Така дівчина, совість світу» символізує калічення місцевого населення за російського правління. У цьому оповіданні немає прямого звинувачення імперії, яке можна побачити в дуже багатьох постколоніальних художніх творах, написаних в Азії чи Африці й опублікованих на Заході. Про це навіть не мовиться. Раїса-Равіля залишається мовчазною упродовж усього оповідання. Єдиним її висловлюванням є «Давай разом, давай разом, почекай на мене», коли оповідачка робить спробу повіситися.

Петрушевська сама визначала порядок своїх творів у їх п’ятитомному зібранні, що вийшло друком у 1996 р. Першою вона розмістила «Таку дівчину». Тому можна припустити, що татарське походження Раїси-Равілі не є випадковою деталлю. Фактично всі інші оповідання стосуються героїнь російського походження. Раїса походить із середовища жахливої бідності та зруйнованих сімей, що є постійним мотивом творів Петрушевської, однак її доля значно трагічніша, ніж у власне російських жіночих персонажів. Вона настільки втрачає інстинкт самозбереження, що будь-хто може її скривдити без страху про наслідки. Раїса є найбільш «приреченою» серед персонажів творів Петрушевської. Оповідачка зазначає, що повна безпомічність Раїси розбуджує в російських мужчин мисливські інстинкти. Важко позбутися враження, що вона символізує зґвалтовані Росією землі, тоді як Сєвка, який одружується з нею, ніби оформляє «одруження» між Татарстаном і Росією — одруження, бажане росіянам, але недоречне з погляду Татарстану.

Ще однією частою темою оповідань і п’єс Петрушевської є проблема абортів, і письменниця показує, що це пов’язане із проблемами імперії. Радянський Союз мав особливо високий відсоток абортів, а контрацепція була психологічною та фінансовою розкішшю. Однак показник частоти абортів був неоднаковим у різних республіках СРСР. Мусульманські республіки мали відносно низький відсоток, тоді як перші місця посідали етнічно російські землі — у середньому до 8 зареєстрованих абортів на одну жінку. У Російській Федерації 1997 р. було зроблено 2,5 мільйонів абортів 8. Демографічна статистика показує, що російське населення почало скорочуватись у середині 1990-х років, незважаючи на значний відсоток імміграції етнічних росіян із колишніх радянських республік. У 1991 р. чисельність російського населення становила 148,689 мільйонів, а в 1999 р. зменшилась до 145,9 мільйонів чоловік 9. Крім того, дві третини жінок страждають від ускладнення здоров’я внаслідок перерваної вагітності 10. Погіршення демографічної ситуації та здоров’я населення є одним із чинників послаблення російської колоніальної сили; держава за такого спаду приречена на нестачу робочої сили, не кажучи вже про нестачу новобранців для війська.

Петрушевська, безперечно, вважає, що такий відсоток абортів згубний для російських жінок. Вона ніби примусово поміщає дитину будь-де на життєвих шляхах своїх жінок, ніби для нагадування читачеві, що в сучасній Росії надто мало немовлят. Жінки в її п’єсах і оповіданнях часто роблять аборт, покидають свою дитину або віддають її на виховання бабусі; дитина в її творах, по суті, ніколи не має нормального сімейного життя. Але її присутність нагадує читачеві, що в особистому світі героїнь Петрушевської прагнення мати дитину є нормальним і частим явищем і що їх мала кількість пов’язана з проблемами відсутності чоловіка та обмеженою житловою площею.

Одна із найсильніших п’єс Петрушевської, «Побачення», починається з шепоту, але наростає до психологічного крещендо, поки не виявляється правда. У п’єсі лише три персонажі — мати, син і тюремний охоронець, який не промовляє ні слова. Мати відвідує свого ув’язненого сина, переконуючи його з’їсти більше солодощів, які вона приготувала для нього. Вона особливо наполягає, щоб він випив компот, котрим дуже пишається. Оскільки «вони», каже мати, дозволили побачення, то «вони» й випустять його на волю. Тому не варто журитися. Син не реагує. Петрушевська чітко малює неґативний образ злочинця, щоб краще підготувати глядача до вражаючої розв’язки.

Син запитує про свою дівчину. Тепер материна черга нарікати. Вона скаржиться, що саме його дівчина Лєрка довела його до теперішнього стану. Слово за словом виявляється, що Лєрка народила дитину, хоча її вмовляли зробити аборт. В’язень збуджено запитує, де тепер Лєрка, чи потребує допомоги, що з дитиною? Мати відповідає неохоче. Син пригадує, що батьки Лєрки, її сестра й дві подруги переконували її зробити аборт. Ці подруги були медсестрами, які, за його словами, асистували щодня приблизно при тридцяти абортах. Далі детально описується аборт на пізньому терміні. «Вони всі вбивці, вбивці! — кричить чоловік. — Ось чому я вбив їх». Виявляється, що істеричний син убив п’ятьох осіб, які переконували його дівчину зробити