Давній порядок і Революція - Алексіс де Токвіль
Принципи політики видаються їм такими самими безумовними, як принципи моралі, і як ті, так і інші мають спільною підставою розум. Коли вони хочуть знищити залишки кріпацького стану, мова заходить про те, щоб зтерти останні сліди зневажання людського роду. Вони не раз називають Людовіка XVI «королем-громадянином» і часто-густо ведуть мову про злочин образи нації, в якій згодом їх так часто звинувачуватимуть. На їхній погляд, як і на погляд інших, слід сподіватися всього від суспільного виховання, яке має спрямовувати держава. «Генеральні Штати,— зазначається в одному зошиті,— мають докласти старанності до того, аби прищеплювати національний характер за допомогою змін у вихованні дітей». Як і решта їхніх сучасників, вони виказують жваву й постійну схильність до одностайності в законодавстві, за винятком, одначе, того, що стосується існування станів. Не менше за третій стан вони хочуть однаковості адміністративної, однаковості заходів тощо, вони намічають реформи різного штибу й вважають, що ці реформи мають бути радикальними. На їхню думку, всі борги без винятку слід скасувати або переглянути, всю систему правосуддя змінити, за винятком власницьких юрисдикцій, які потребують лишень удосконалення. Для них, як і для всіх інших французів, Франція є дослідним полем, чимось на кшталт зразкової ферми, де все треба перевернути догори дном, все випробувати: незайманим має залишитися тільки маленький куток, де ростуть їхні особливі привілеї; одначе до їхньої честі слід сказати, що й цей останній закутень вони не дуже оберігають.
13. Настрій духівництва в провінційних штатах і зборах.
Те, що сказано про штати Ланґедоку, цілком можна віднести й до провінційних зборів, що засідали 1779 року, особливо у Верхній Ґієнні. Депутати від духівництва в цих провінційних зборах належать до найосвіченіших, найдіяльніших, найліберальніших. Ніхто інший, як єпископ Родезький, пропонує публікувати протоколи зборів.
14. Цей ліберальний настрій духівництва в політиці, що виказав себе 1789 року, не був викликаний виключно злободенним збудженням: його вияв можна було помітити вже в значно ранішу добу. Він особливо виказує себе в Беррі, починаючи з 1779 року тамтешнє духівництво пропонує добровільне пожертвування в 68 тисяч ліврів за єдиної умови — збереження провінційної адміністрації.
15. Слід звернути увагу на те, що політичне суспільство було позбавлене зв'язків, які згуртовували б людей, але громадянське суспільство ще мало їх. Люди були пов'язані між собою всередині станів; уціліло навіть дещо від тісного зв'язку, що був між станом дідичів та народом. Хоч ці взаємостосунки існували в громадянському суспільстві, їхні наслідки давали себе опосередковано відчути й у політичному суспільстві: люди, поєднані в такий спосіб, репрезентували маси неорганізовані, але непокірні перед владою. Революція, зруйнувавши ці зв'язки й не встановивши на їхнє місце політичних зв'язків, підготувала водночас рівність і рабство.
16. Приклади заяв судів з приводу вигаданих свавільних актів.
З однієї доповіді, поданої генеральному контролерові 1781 року інтендантом Паризької округи, випливає, що в цій окрузі парафії звичайно мали по два синдики, один з яких обирався населенням на зборах під головуванням субделегата, а другий призначався інтендантом і наглядав за першим. У Рюейльській парафії сталася суперечка між обома синдиками, оскільки обраний не хотів коритися призначеному. Інтендант домігся від де Бретеля дозволу ув'язнити на п'ятнадцять діб обраного синдика, якого й справді заарештували, а відтак звільнили з посади, а другого посадили на його місце. Слідком за цим виникає справа в парламенті з приводу скарги, поданої ув'язненим синдиком; продовження цієї справи я не знайшов, але в ній сказано, що ув'язнення синдика, який апелює, та касація його обрання не можуть розглядатися інакше, як акти свавільні й деспотичні. Тогочасна юстиція була подеколи гостра на язик.
17. Освічені й заможні класи суспільства за давнього порядку далеко не були придушені й поневолені: можна навіть сказати, що всі вони, включаючи сюди й буржуазію, часто мали надто велику свободу робити те, що для них було вигідно, позаяк королівська влада не перешкоджала членам цих суспільних класів постійно створювати для себе особливе становище на шкоду народові й майже завше вважала за потрібне віддавати його на поталу їм з метою отримати їхню прихильність або припинити їхню недоброзичливість. Можна сказати, що у XVIII столітті француз, який належав до одного з названих класів, часто мав більше можливості чинити опір урядові й примусити його милосердніше ставитися до себе, ніж це міг би зробити тогочасний англієць у відповідному становищі. Влада іноді вважала себе зобов'язаною дотримуватися стосовно привілейованого громадянина більшої поміркованості та стриманості в поведінці з ним, ніж англійський уряд вважав би себе зобов'язаним дотримуватися стосовно особистості того самого розряду: настільки безпідставно плутати незалежність із свободою. Немає нічого менш незалежного, ніж вільний громадянин.
18. Чому в старому суспільстві необмежена влада часто змушена була стримувати себе.
За звичайних умов ніщо не здатне завдавати такою мірою труднощів урядові й викликати заворушення в народі, як підвищення колишніх податків і особливо впровадження нових. За старовинного європейського фінансового устрою, якщо монарх мав схильність до марнотратства, якщо він кидався в політику пригод, вносив безлад у свої фінансові справи або мав потребу в грошах, аби утриматися при владі за допомогою залучення на свій бік багатьох осіб великими вигодами або високими й незаслуженими окладами, або за допомогою утримання численного війська, виконання широкого кола робіт тощо, йому треба було негайно вдаватися до податків, що збуджувало й хвилювало безпосередньо всі класи населення, особливо той, який здійснює насильницькі перевороти,— народну масу. Нині за таких обставин вдаються до позичок, безпосередня дія яких залишається майже непоміченою й кінцевий наслідок яких відчувається лишень наступним поколінням.
19. Між багатьма іншими прикладами, що підтверджують сказане, я знаходжу такий: величезні фільварки, розташовані в Майєнській податковій окрузі, було віддано на відкуп головним відкупникам, які віддавали їх іншим піднаймачам — дрібній бідноті, яка не мала нічогісінько, тож її доводилося постачати всім, аж до найнеобхіднішого начиння. Зрозуміло, що такі головні відкупники не милували орендарів чи боржників колишнього феодального власника, який посадовив їх на своє місце, й що під їхніми руками феодальні взаємовідносини часто могли набирати суворіших форм, ніж вони були в середньовіччі.
