Записки в узголів’ї - Сей Сенагон

листа від імператора. Посла посадили перед галереєю імператриці. Він був чудовий.

Слідом за ним з’явився Нарімаса, третій секретар міністерства церемоніалу.

– Імператор вимагає, щоб імператриця прибула в його палац миттєво, у цей же вечір, а я повинен її супроводжувати, – повідомив посол і залишився чекати відповіді.

Незабаром прибув новий посол, старший куродо. Цього разу імператор прислав листа і канцлеру також. Тому імператриця мала їхати.

Під час церемонії із галереї імператриці-вдови весь час приносили моїй пані послання, щось на кшталт давньої пісні про солеварню Чіка, а також купу красивих подарунків. Імператриця відповідала тим же. Радісно було поглянути на це!

Коли служба закінчилась, імператриця-вдова вирішила поїхати до себе, на цей раз її супроводжувала лише половина почту.

Фрейліни, які служили молодій імператриці, не знали, що вона поїхала в резиденцію імператора замість того, щоб повернутися у власний палац на Ніджьо. Вони поквапились туди. Настала вже пізня ніч, та імператриця все не показувалась. Дами з нетерпінням чекали, коли ж їм служки принесуть теплі ковдри, а їх і не чути. Залишившись лише в легкому одязі, дами все обурювались, сердились, скаржились.

На світанку, нарешті, з’явилися служниці.

– Де ви були? Чому ви такі тупоголові?! – почали лаяти їх дами.

Та служниці хором почали виправдовуватись.

На другий день після церемонії весь день ішов дощ, і канцлер сказав імператриці:

– Ну, що ви скажете? Яку щасливу карму я заслужив собі в минулому житті.

257. Те, що високоповажно

Читати сутру Куджяку. Помолитися перед Буддою після служби.

258. Серед пісень я найбільше люблю

Серед пісень я найбільше люблю стародавні пісні, наприклад, пісню про ворота та криптомерію.

Священні пісні каґура теж прекрасні. Пісні імайо[139] теж гарні, наспів у них довгий.

Якщо гарно заспівати пісні Фудзоку, то їх також приємно слухати.

259. Каптан

Каптан гарний, коли він темного фіолетового кольору, або жовтогарячого кольору. У літню спеку найкращий каптан – темного зеленого кольору, це навіює прохолоду.

260. Одяг для чоловіків

Для чоловіків найкраще підходить одяг білого та червоного кольору. Також непоганий колір сосни і молодого листя, пелюсток сакури та персика.

Та і взагалі всі кольори чоловікам підходять.

261. Підкладка під кімоно

Найкраще – нижнє кімоно білого кольору. Гарно, коли воно трохи виглядає. І точно не личить дівчині, коли нижнє кімоно у неї жовтого кольору, особливо, коли виглядає жовтий комір. Все-таки найкращий – білий колір, що не кажи.

262. Коли жінка чи чоловік

Коли жінка чи чоловік мимоволі використає низьке слово – це завжди погано. Дивна річ, адже інколи всього лише одне слово може видати людину. Одразу стає зрозуміло, до якого кола вона належить.

Повірте, я не вважаю свою мову особливо вишуканою. Не завжди можу зрозуміти, де правильно, а де ні. Залишу це на розсуд інших, а сама можу довіритися лише інтуїції.

Коли, наприклад, людина знає, що це слово погане і його не можна зазвичай використовувати, та все ж їй хочеться використати його в певній ситуації, це ще не зовсім погано, та якщо вона неусвідомлено перекручує слова – це жахливо!

Неприємно також, коли поважний сановник раптом починає говорити, використовуючи якісь слова сільського походження, ну ніяк від нього такого не очікувала.

Коли придворні дами вже похилого віку використовують якісь неправильні або вульгарні слова, то молоді дами, слухаючи їх, палають від сорому.

Погана звичка викидати слова, необхідні для зв’язку слів або речень. Наприклад, жахливе таке речення: «Запізнюючись з приїздом. Пробачте мене». Це дуже погано при усному мовленні, а ще гірше на письмі.

Ще гірше, коли якийсь роман переписано з помилками та неохайно, як же шкода автора тоді.

263. Чоловіча накидка

Взимку найкраща тепла, товста накидка, а влітку – тоненька накидка білого кольору.

264. Віяло

Віяло має бути з простою основою. Найкращий колір для віяла – червоний, зелений або пурпурний.

265. Віяла з кипарису

Віяла ж із кипарису мають бути без малюнка.

266. Божества

Бог Явата. Свято бога Явата дуже шанує імператор. На це свято всі прикрашають свої екіпажі квітами.

Бог Камо; навіть не треба і згадувати, який цей шанований бог.

Бог Інарі.

267. Малі острови

Острів Кара, Ікаґа, Міхоґа – всі вони дуже гарні.

268. Будівлі

Красиві альтанки, що стоять окремо.

269. Люблю слухати, як нічна сторожа

Люблю слухати, як нічна сторожа проголошує час. Посеред темної холодної ночі наближаються кроки. Човгають чоботи, дзвенить тятива лука і голос вигукує:

– Я такий-то, із такого-то роду. Година Бика третя чверть. Час Миші четверта чверть.

Чути, як прибивають таблицю з позначенням часу до «стовпа часу». У цих звуків є дивна чарівність.

Прості люди дізнаються час по кількості ударів у гонг.

– Час Миші – дев’ять. Час Бика – вісім.

270. У самісінький розпал полудня

У самісінький розпал полудня або ж опівночі, коли імператорський почет мав вже піти відпочивати, радісно почути голос імператора.

Радісно також, коли лунають звуки флейти, на якій грає імператор.

271. Чюджьо Нарінобу – син принца-ченця

Чюджьо Нарінобу – син принца-ченця, який був колись головою військового відомства, мав дуже гарну зовнішність і приємну вдачу.

Як боляче, мабуть, було бідолашній доньці губернатора провінції Ійо, коли Нарінобу залишив її і вона з батьком мала поховати себе в глушині.

Дізнавшись про те, що вона їде з першими променями сонця, Нарінобу прийшов до неї напередодні увечері. Він, мабуть, був дуже гарний у своєму каптані, коли прощався з дівчиною при блідому світлі місяця!

Він часто заходив до мене і з повною відвертістю називав чорне чорним, розмірковуючи про поведінку деяких близьких йому осіб.

Була при дворі одна дама, звали її Хьобу, яка старанно дотримувалася Дня очищення від скверни.

Вона бажала, щоб її називали не інакше як тільки Тайра, родовим її прізвищем, тому що її прийняла за доньку родина з таким прізвищем.

Та придворні дами сміялися над нею і спеціально називали справжнім прізвищем.

Вона була зовсім не красунею, проте дуже гарно трималась у товаристві.

Імператриця одного разу сказала, що насміхатися над людьми зовсім непристойно, та ніхто не передав цих слів молодим фрейлінам.

У той час я мешкала в палаці на Ічіджьо, де для мене була облаштована маленька, але дуже гарна кімната біля веранди, що виходила на східні ворота. Я була в тій кімнаті разом із Шікібу-но омото, не розлучалася з нею ані на хвилину, і ми