Давній порядок і Революція - Алексіс де Токвіль
Тож центральній владі належали в Ланґедоці ті самі політичні права, що й скрізь; закони, що виходили від неї, загальні регламенти, що без угаву видавала вона, загальні заходи, яких вживала вона, застосовувалися там достоту так само, як у фінансово-податкових округах. Одне слово, вона виконувала там усі природні функції уряду: мала ту саму поліцію й тих самих агентів; час від часу створювала, як і всюди, безліч нових урядовців, і їхні посади провінція мусила викуповувати за дорогу ціну.
Ланґедок, так само як і інші провінції, перебував під управлінням інтенданта. Цей інтендант мав у кожній окрузі субделегата, який підтримував зв'язок із старшинами громад і керував ними. Інтендант і в Ланґедоці виконував адміністративний нагляд цілком так само, як у фінансово-податкових округах. Крихітне село, загублене в ущелинах Севенн, не могло зробити найменшої витрати, якщо не буде на те дозволу з Парижа, наданого особливою постановою королівської влади. Та частина судової практики, яка нині називається адміністративними позовами, була в Ланґедоці не менша, ніж у решті Франції. Інтендант розв'язував у першій інстанції всі питання стосовно шляхів сполучення; він провадив усі процеси, що стосувалися шляхів, і взагалі розглядав усі ті справи, в яких уряд був чи вважав себе зацікавленим; що, до речі, не заважало тому самому урядові прикривати всіх своїх агентів від нескромних переслідувань з боку скривджених ними громадян.
Якими ж були особливості, що відрізняли Ланґедок від інших провінцій і робили його для них предметом заздрощів? Він мав три переваги, яких було достатньо, аби зробити його зовсім несхожим на решту Франції.
По-перше, збори, які складалися з впливових людей, мали довіру в населення й шанувалися королівською владою, в яких жоден агент центрального уряду, або, як казали тоді, жоден королівський урядовець, не міг брати участі, й де щороку вільно й серйозно обговорювалися особливі інтереси провінції. Вже внаслідок сусідства з цим джерелом світла, королівська адміністрація зовсім інакше послуговувалася своїми привілеями й, залишаючись при тих самих агентах і тих самих інтересах, зовсім не була схожа на те, чим вона була в усіх інших провінціях.
По-друге, в Ланґедоці було багато громадських робіт, що виконувалися за рахунок короля та через посередництво його агентів; були й інші громадські роботи, для яких центральний уряд надав частину коштів і виконанням яких значною мірою він керував; але більшість таких робіт виконувалося виключно на кошти провінції. Роботи цього останнього розряду після затвердження королем їхнього плану та кошторису провадилися службовим персоналом, призначеним штатами, й під наглядом комісарів, обраних з їхнього ж середовища.
Нарешті, по-третє, провінція мала право стягувати самостійно й у той спосіб, якому вона віддавала перевагу, частину королівських податків і всі ті податки, які їй дозволялося встановлювати для вдоволення своїх потреб.
Подивимося, які вигоди Ланґедок зміг почерпнути з цих привілеїв. Це питання варте уваги.
У фінансово-податковій окрузі особливо вражає майже цілковита відсутність місцевих повинностей; загальні податки нерідко лягають важким тягарем на її жителів, але провінція майже нічого не витрачає на себе. Навпаки, в Ланґедоці сума, в яку щороку обходяться провінції громадські роботи, сягає величезних обсягів; так, близько 1780 року вона перевищила 2 мільйони ліврів у рік.
Центральний уряд іноді шаленіє, бачачи такі витрати; він починає боятися, що провінція, виснажена таким зусиллям, виявиться неспроможною сплатити ту частину податків, яка належала йому, й докоряє штатам у непомірності. Я читав одну цидулку, в якій збори відповідають на цю критику; наводжу з неї дослівні витримки, які змальовують яскравіше, ніж усе інше, що я міг би сказати, той дух, яким було перейняте це провінційне самоуправління.
У цій цидулці збори визнають, що провінція, справді, виконала й далі виконує величезні роботи; але збори не тільки не вибачаються в цьому, а, навпаки, заявляють, що коли король не заперечить цьому, то провінція й далі йтиме цим шляхом. Вона вже поліпшила чи відрегулювала течію головних річок, що протікають по її території, й зайнялася продовжувати Ланґедоцький канал, викопаний за Людовіка XIV і закороткий для того, аби він, перетинаючи Нижній Ланґедок, вів по річках Сет та Аґд до Рони. Вона пристосувала для торгівлі гавань Сети й витрачає чималі суми на її утримання. Всі ці витрати, зауважують збори, мають радше національний, ніж провінційний характер; проте провінція взяла їх на себе, бо їй вони дають найбільші вигоди. Крім того, вона збирається осушити й повернути хліборобству Аґ-Мортиські болота. Але переважно її увага була спрямована на влаштування шляхів; вона проклала або привела до доброго стану всі ті шляхи, які, перетинаючи її, ведуть до інших частин королівства; полагоджені навіть шляхи, які з'єднують лише міста й містечка самого Ланґедоку. Всі ці різні шляхи чудові, навіть узимку, й становлять цілковиту протилежність грузьким, вибоїстим і погано утримуваним шляхам у більшості сусідніх провінцій — у Дофіне, Керсі, в Бордоській губернії (фінансово-податковій окрузі — зауважують збори). Збори посилаються в цьому випадку на думку торговельного світу та мандрівців, і вони мають слушність, бо Артур Юнг, який об'їздив країну через десять років, зазначає в своєму щоденнику: «Ланґедок; добротні шляхи; влаштовані без панщинної праці».
Якщо в короля буде така ласка дозволити, провадять далі збори у своїй цидулці, то стани на цьому не зупиняться; вони заходяться поліпшувати путівці, які цікаві не менше за інші. «Тому що коли хліб не можна доправити з амбарів власника на ринок, то яка користь з того, що є змога перевезти його на велику відстань? Стосовно громадських робіт штати завше трималися того правила, додають збори, що треба дивитися не на вартість робіт, а на їхню корисність». Річки, канали, шляхи, які надають цінності всім плодам ґрунту та промисловості, сприяють перевозити їх у будь-який час і з невеликими втратами скрізь, де в них є потреба, й за допомогою яких торгівля проникає до
