— А я волію уявляти себе Мартою Стюарт[3] — до того, звичайно, як її посадили за ґрати, — перервала її Пайпер. Колись вона працювала кухарем, а потім вирішила здійснити мрію свого життя і відкрити нічний клуб. Але у кухарських та інших домашніх справах вона була для сестер беззаперечним авторитетом. — На жаль, мушу визнати, що ти маєш рацію. Кожен з цих випадків містить чітку ознаку надприродного — особливо, коли їх розглядати вкупі. Наразі Лео радиться зі Старійшинами. Шкода, що він не став свідком того, як ти раптово перетворилася на «голос загиблого салату».
— Незабаром я повідаю йому криваві подробиці, — запевнила Фібі. Вона мала такий вигляд, наче її нудило. — До речі, про криваві подробиці. А ти пам’ятаєш оту телятину, з якої приготувала минулого тижня смачні ескалопи?
— Так, — обережно підтвердила Пайпер. Вона вже здогадалася, про що йтиметься.
— Так от: тому теляті зараз дуже некомфортно з нами, — повідомила Фібі. — Піду прийму парацетамол. — Відштовхнувшись від столу, вона попрямувала до ванної.
— Візьми ті таблетки, що лежать у ванній на першому поверсі, — кинула Пайпер їй навздогін. — Минулого тижня я купила цілу упаковку!
Коли Фібі вийшла, Пейдж обернулася до сестри:
— А знаєш, вона має рацію, — мовила вона задумливо-стурбовано.
— Ти про що? — запитала її Пайпер.
— Про те, що халепи завжди ходять трійцями, — пояснила Пейдж.
— Так, але ти про дещо забула, — сказала Пайпер і з виглядом знавця похитала пальцем.
— Про що саме?
— А про те, що третім було наше заклинання, — посміхнулася Пайпер.
Розділ 3
Того вечора Пейдж і Фібі сиділи на горищі й гортали «Книгу таїнств», намагаючись знайти хоч якусь зачіпку для пояснення: чому проти них повстав їхній будинок. Тим часом Пайпер повела свого малого погратися до сусідчиного сина. Спочатку їй не хотілося йти, бо вона гадала, що більш корисною буде, допомагаючи сестрам. Але Пейдж та Фібі запевнили, що дослідження просувається повільно і вони й без неї прекрасно у всьому розберуться. Окрім того, кожній з них треба було підтримувати видимість «нормального життя» при кожній слушній нагоді, однією з яких і були так звані «дитячі побачення», коли мами зустрічалися, щоб їхні діти мали змогу погратися. Пейдж пообіцяла Пайпер, що покличе її, як тільки вони з Фібі натраплять на важливу інформацію, і буквально випхала сестру за двері.
Тепер Пайпер посьорбувала з високого келиха охолоджений чай, спостерігаючи, як Ваят і малюк Бен бавляться великими вантажівками, як раптом їй спало на думку, що «дитяче побачення» — не такий вже й поганий спосіб згаяти час.
«Ну от, — подумала Пайпер, підносячи келих до губ, — за це й вип’ємо».
— Я така вдячна, що ви нас запросили! — звернулася вона з люб’язною посмішкою до Лізи, матері Бена і хазяйки помешкання.
— О, не варто дякувати, ми завжди раді вас бачити, — відповіла Ліза і махнула рукою, наче таке побачення було для неї справою звичайною і бажаною. — Татко Бена майже завжди у вихідний йде у свій офіс, і мені буває самотньо. Я люблю Бенні і мені з ним цікаво, але, знаєте, інколи хочеться поговорити і з дорослими. Сподіваюсь, ви мене розумієте. — Вона відкинула з очей білявий чубчик і розсміялася. — Мабуть, ви подумаєте, що я — погана матір, коли говорю такі речі.
— Облиште, я прекрасно вас розумію, — співчутливо відповіла Пайпер. — Дуже важливо мати дорослих співбесідників. Саме тому я і живу зі своїм чоловіком, та ще й з двома сестрами. — Тут вона на мить задумливо замовкла. — Може, ця доросла компанія є завеликою, не знаю… — Пайпер нахилилася вперед і по-змовницьки стишивши голос, продовжила: — Інколи дорослих у нашому домі буває забагато. Лишень уявіть собі: три жінки й одна ванна! Тож інколи таке співжиття перетворюється на «виживання найсильніших».
Ліза розуміюче кивнула.
— І саме тому інколи буває приємно втекти від усього цього на «дитяче побачення», еге ж?
— Та ви просто читаєте мої думки! — посміхнулася Пайпер і підняла келих, подумки виголосивши імпровізований тост за ті приємні хвилини, що їх час від часу дарує контакт зі світом людей, непов’язаних з магією та чаклунством. Звичайних, нормальних людей.
— Лишень погляньте, як Ваяту подобається гратися з цими пластмасовими вантажівками! — трохи здивовано вигукнула Ліза, спостерігаючи, як малюки ганяють свої машинки по підлозі.
Пайпер теж захоплено похитала головою.
— Розумієте, удома він мало бавиться машинками. Там у нього здебільшого ведмедики, тигри, тобто, плюшеві іграшки, а ще різні штуки типу «зроби сам». Але дійсно — зміна завжди на користь. Якщо йому це цікаво, то я обома руками «за».
— Вантажівки-самоскиди — улюблені Бенові іграшки, — пояснила Ліза. — Але нещодавно у нього з’явився ще й іграшковий плюшевий полісмен. Це подарунок його дідуся й бабусі. Вони прислали іграшку як своєрідне вибачення за те, що живуть надто далеко і не можуть приїхати на його день народження. Інколи почуття провини може стати потужною спонукою до дії.
Пайпер розуміюче захихотіла, а Ліза підійшла до коробки для іграшок, що стояла під стіною. Трохи попорпавшись, вона видобула звідти великого іграшкового полісмена. Він був у однострої, але неозброєний. Попри свій офіційний прикид, він здавався досить милим.
— От би моєму Ваяту такого! — захоплено заворкотіла Пайпер, схилившись над іграшкою. — У нас саме з’явилася книга на кшталт «Хто є хто у нашому районі», і моєму малому дуже подобаються люди в однострої.
«Як, до речі, і його матері», — подумала Пайпер, пригадавши, що Лео у своєму смертному житті був військовим лікарем. Вона часто милувалася тодішніми фотографіями Лео в однострої, часто жалкуючи, що її тоді не було поруч із ним.
У той час, коли він був людиною.
— Пайпер! — гукнула Ліза, помітивши, що гостя подумки помандрувала кудись у інший вимір.
Пайпер мотнула головою, наче відкидаючи від себе спогади. Вона ніколи не зможе повернути час назад, ніколи не зможе здійснити подорож у минуле, у ті дні, коли Лео був молодий і живий. Утім, яка різниця? Однаково він зараз із нею — її чоловік, її янгол-хоронитель, її найкращий друг, батько її сина. І цього було більш ніж достатньо.
— Вибачте, Лізо. Мабуть, я на мить кудись від'їхала, — скрушно похитала головою Пайпер. — Напевне, треба додати в чай більше цукру. — І вона простягла руку з майже
