Записки в узголів’ї - Сей Сенагон

зачіски.

Коли твої батьки скаржаться на хворощі. А якщо до того ж у цей час саме ходить якась хвороба, то ти зовсім місця собі не знаходиш.

А як стискається серце, якщо бачиш, що малюк відмовляється від грудей навіть у годувальниці, і заходиться у плачі!

Коли в будинку ти вперше чуєш незнайомий голос, це дуже насторожує. І робиться так ніяково, коли хтось із твоїх співрозмовників починає розводити плітки про нього.

Коли до тебе заходить людина, яку ти зовсім не любиш, – от серце калатає.

Виходить, серце – дуже небезпечна річ, його дуже легко розхвилювати.

Вчора ввечері до жінки вперше навідався її коханий, і от вранці лист від нього щось ніяк не приходить…

Навіть якщо це трапилося не з тобою, все одно серце і в тебе болить за іншу жінку.

155. Те, що розчулює

Дитяче личко, намальоване на дині.

Пташеня горобця, яке біжить за тобою, коли ти пищиш, як мишеня: «тю-тю-тю».

Дитина років двох, яка біжить до когось, а потім раптом знаходить маленьку дрібничку на підлозі, бере її своїми пухкими пальчиками і показує батькам. Це так чудово!

Дівчинка, яка підстрижена на манер черниці, не відкидає волосся на лобі, яке дуже їй заважає, а нахиляє набік голову. Це так зворушливо!

Візьмеш на руки маленьку дитину, щоб погратися з нею, а вона обійме тебе за шию і задрімає.

Дуже зворушливі ляльки, якими граються дівчата.

А хіба не чудова квітка лотоса, яка ніби плаває в ставку?

Маленьке листя мальви теж миле! Та і взагалі, все, що маленьке, воно все дуже миле!

Маленький пухкенький хлопчик повзе до тебе в красивому червоному довгому вбранні, підв’язаному мотузками. Або коли інша дитина йде дуже поважно, сама вона така маленька, лише рукави занадто довгі. Навіть не знаю, хто з них миліший…

Хлопчик восьми років читає книгу. Його тоненький голос проникає прямо до серця.

Курчата на довгих ніжках біжать за тобою, потім попереду тебе; вони ще маленькі, такі гарненькі. Які ж вони кумедні, коли всі біжать за мамою!

Милі також і гвоздики.

156. Те, у чому проявляється невихованість

Заговорити першим, коли сором’язлива людина відважилася нарешті щось сказати.

Дитина років п’яти-шести, мати якої живе в ближніх опочивальнях, дуже балувана. Вона завжди все хапає, псує, розкидає. Нібито вже й приструниш дитину, вже вона й слухається, не робить всього, що на думку спаде… Але тут приходить її мати, і дитина знову починає смикати її за рукав:

– Покажи мені ось те! Дай, дай, мамо!

– Почекай, я розмовляю з дорослими! – відповідає вона.

Тоді хлопчик починає ритися в речах, щось знайде і хапає. Мати йому забороняє:

– Не можна! – Проте вона не забирає в дитини чужу річ, а лише посміхаючись говорить: – Облиш. Ти ж зіпсуєш.

Погодьтесь, вона теж себе погано поводить.

Ну й, безумовно, ти не можеш нічого сказати, тобі залишається лише дивитися на це збоку.

157. Те, що жахає

Зелений вир.

Печера в ущелині.

Паркан із дощок «рибні плавники».

Чорний метал.

Грудка землі.

Грім. Не лише назва страшна, але й чути його також страшно.

Ураган.

Хмара зловісного знамення.

Зірка Спис. Дике поле.

Крадій – він може принести багато неприємностей.

Колючий глід теж не з приємних.

Терен.

Вугілля для розтопки.

Охоронець біля воріт Ушіоні.[120]

Якір, який має назву «ікорі», що співзвучно зі словом «гнів».

158. Те, що звучить звичайно, але виглядає велично, якщо записати слово китайськими знаками

Полуниця. Водяний лотос. Павук. Каштан.

Учений старшого звання. Учений молодшого звання, який успішно здав іспити.

Гірський персик.

А от гречишник записується двома ієрогліфами «тигр» та «палиця», оскільки ж тигр і так страшний, йому точно не потрібна палиця.

159. Те, що викликає огиду

Виворіт вишивки.

Маленькі, ще зовсім голі щурята, які висунулися з гнізда.

Рубці на хутряній одежі, поки вона ще не підбита.

Внутрішня частина кошачого вуха.

Темрява в будинку, який не зовсім чистий.

Жінка, яка не дуже гарна, але з цілою кагалою дітей.

Дружина, яка не кохана, довгий час хворіє. Що тоді відчуває її чоловік?… Скоріше за все, почуття огиди.

160. Те, що набуває цінності тільки в особливі дні

Редька, яка подається на стіл у перший день року для «зміцнення зубів».

Хімемочіґімі – «дівчата з імператорського ескорту».

Дами-куродо, коли вони ламають бамбук напередодні Охараі – «Великого очищення» – в останні дні червня та грудня.

Охоронець благочесті під час читання буддійських сутр у палаці навесні чи восени. Він просто чудовий, коли в червоному одязі – кеса – вимовляє список священного кліра.

Слуги, які прикрашають зали для церемоній «Восьми повчань сутр» або ж «Згадування святих імен Будди».

Воїни гвардії імператора, коли вони супроводжують посла до храму Касуґа.

Юні дівчата, які смакують вино, призначене для імператора, в перший день Нового року.

Чернець, який підносить імператорові жезл у день Зайця.

Слуги, які причісують танцівниць перед репетицією танців Ґосечі.[121]

Дівчата-унеме, які подають імператорові страви під час п’яти сезонних святкувань.

Борці сумо в липні.

161. Ті, що виглядають пригніченими

Годувальниця дитини, яка всю ніч плаче. Чоловік, який має дві коханки, одну ревнивішу за іншу. Він постійно перебуває в тривозі.

Заклинатель, який має усмирити демона, добре, коли заклинання одразу діють, а коли ні? Він переживає, що люди будуть над ним сміятися, а тому має надзвичайно пригнічений вигляд.

Жінка, яку кохає ревнивець; він завжди марно її підозрює. І навіть та, що у фаворитках у «Першої людини в країні» – самого канцлера, не знає душевного спокою. Але їй же все одно добре.

Люди, яких дратує будь-яка дрібничка.

162. Те, чому можна позаздрити

Намагаєшся вивчити священні сутри, повторюєш їх, але збиваєшся, постійно забуваєш. Доводиться повторювати їх знову і знову. А між тим, не лише ченці, але й звичайні миряни, як чоловіки, так і жінки, дуже швидко, без усіляких зусиль читають напам’ять святе письмо. Мимоволі думаєш із заздрістю: коли ж і я досягну подібної досконалості?

Ти почуваєшся погано, лежиш у постелі… Як же ти тоді заздриш людям, які можуть сміятися, розмовляти, гуляти, нібито в них немає жодного клопоту.

Одного разу я захотіла вклонитися храмам бога Інарі.[122] Знемагаючи майже на кожному кроці, я піднялася до серединного святилища, а за мною дуже