Відкрите суспільство і його вороги - Поппер K.

їх лідерів.

16.8. Див. текст до прим. 14 до розділу 13.

16.9. Capital, 651 — (ME, 23; 562).

16.10. Спочатку я використовував термін «laissez-faire капіталізм», однак з огляду на той факт, що «laissez-faіre» вказує на відсутність торговельних бар'єрів (таких, як митні) — що, на мою думку, дуже бажано,— а також те, що я розглядаю економічну політику невтручання початку XIX століття як небажану і навіть парадоксальну, я вирішив замінити мою термінологію і вжити замість цього термін «нестриманий капіталізм».

17.1. Див. «Передмову» до «Критики політичної економії» (Н. о. М., 372 = Zur Kritik der Polilischen Oetumomie, LV). Щодо теорії страт, або прошарків, «надбудови» див. цитати в примітці 13 до розділу 15.

17.2. Стосовно Платонової рекомендації «переконання і сили» див., приміром, текст до примітки 35 до розділу 5, а також примітки 5 і 10 до розділу 8.

17.3. Див. Ленін. «Держава і революція» (Н. о, М., 733-734 і 735 = State and Revolution, 15 і 16) — (Ленін, 33, 18).

17.4. Дві цитати взято з К. Маркс, Ф. Енгельс, «Маніфест Комуністичної партії» (Н. о. М„ 46 = GA, Series I, vol. VI, 546) — (ME, 4, 412).

17.5. Див. Ленін. «Держава і революція» (Н. о, М., 725 — State and Revolution. 8-9) — (Ленін, 33, 7).

17.6. Щодо особливих проблем історичного есенціалізму і, зокрема, проблем типу: «Що таке держава?» або «Що таке урядування?» див. текст до приміток 26-30 до розділу 3, 21-24 і 26 і наст, до розділу 11 і 26 до розділу 12.

Щодо мови політичних вимог (чи краще політичних «пропозицій», як визначає це Л. Дж. Рассел), яка, на мою думку, повинна замінити цей есенціалізм, див., зокрема, текст між примітками 41 і 42 до розділу 6 і примітку 5 (3) до розділу 5. Щодо Марксового есенціалізму див., зокрема, текст до приміток 11 і 13 до розділу 15, примітку 16 до цього розділу і примітки 20-24 до розділу 20. Пор., зокрема, методологічну примітку в третьому томі «Капіталу» (Das Кapital, ІІІ/2, p. 352), процитовану в примітці 20 до розділу 20 — (ME, 25, ч. II; 345).

17.7. Цю цитату взято з «Маніфесту Комуністичної партії» (Н. о. М., 25 = GA, Series, І, vol. VI, 528) — (ME, 4, 412). Наступний текст узято з «Передмови до англійського видання «Капіталу» Ф. Енгельса. Я наводжу тут повністю завершальний фрагмент з цієї «Передмови»; Енгельс говорить про Марксів висновок, що «принаймні в Європі Англія є єдина країна, де неминуча соціальна революція може бути здійснена цілком мирними й легальними засобами». Звичайно, при цьому він ніколи не забував додати, «що навряд чи можна чекати, щоб пануючі класи Англії підкорилися цій мирній і легальній революції без «бунту на захист рабства». (Див. Capital, 887 — (ME, 23, 36); див. також текст до примітки 7 до розділу 19.) Цей уривок ясно показує, що відповідно до марксизму насильство чи ненасильство революції залежатиме від опору чи відсутності опору колишнього правлячого класу. Див. також текст до приміток 3 і наст. до розділу 19.

17.8. Див. Ф. Енгельс. «Анти-Дюрінг» (Н. о. М., 296 = GA, Special volume, 292) — (ME, 20, 276); див. також уривки, згадані в примітці 5 до цього розділу.

Опір буржуазії було подолано протягом кількох років у Росії; однак там нема ознак «відмирання» російської держави, навіть у її внутрішній організації.

Теорія відмирання держави вищою мірою нереалістична, і я гадаю, що, очевидно, Маркс і Енгельс прийняли її головним чином для того, щоб вибити грунт з-під ніг їхніх супротивників. Під супротивниками я маю на увазі Бакуніна й анархістів. Марксові не подобалось спостерігати будь-чий радикалізм, що перевищував його власний. Так само як Маркс, анархісти прагнули повалити існуючий соціальний лад, спрямовуючи свою атаку, одначе, супроти політико-правової, а не супроти економічної системи. Згідно з ними, держава була ворогом роду людського, який мусив бути знищеним. Утім, на противагу своїм супротивникам-анархістам, Маркс, виходячи із власних передумов, зміг легко показати ймовірність того, що інститут держави за соціалізму міг би виконувати нові й необхідні функції, а саме, функції охорони справедливості й свободи, покладені на нього великими теоретиками демократії.

17.9. Див. Capital, 799 — (ME, 23, 680-681).

17.10. У розділі «Taк зване первісне нагромадження» Маркса не цікавили, за його словами (р. 801), «чисто економічні пружини аграрної революції. Нас цікавлять її насильствені» (тобто політичні) «підойми» (ME, 23, 682).

17.11. Щодо багатьох фрагментів стосовно надбудови див. примітку 13 до розділу 15.

17.12. Див. текст до прим., указаній у попередній примітці.

17.13. Однією з найвизначніших і найцінніших частин «Капіталу», справжнім нетлінним документом людських страждань, є розділ VIII з першого тому під назвою «Робочий день», у якому Маркс окреслює ранню історію законодавства про працю. З цього чудово документованого розділу взято наведені цитати.

Слід, однак, чітко зрозуміти, що той самий розділ містить у собі матеріал, що цілковито спростовує марксистський «науковий соціалізм», заснований на npopoцтвi про постійно збільшувану експлуатацію робітників. Не можна читати цей Марксів розділ, не усвідомивши, що це пророцтво, на щастя, не справдилося. Втім, цілком можливо, що це сталося почасти внаслідок діяльності марксистів з організації праці, але основний внесок належить зрослій продуктивності праці, яка, в свою чергу, згідно з Марксом, є наслідком «капіталістичного нагромадження».

17.14. Див. Capital, 246 — (ME, 23). (Див. примітку 1 під текстом до цього уривку; в укр. виданні — прим. 67.)

17.15. Див. Capital, 257 і наст.— (ME, 23, 246 і наст.). Марксове зауваження в примітці 1 на цій сторінці (258) якнайцікавіше. Він показує, що такі випадки, як ці, були використані прихильниками рабства — реакційними торі для пропаганди на користь рабства. І він засвідчує, що з-поміж інших участь у цьому рухові на підтримку рабства брав Томас Карлейл — оракул (предтеча фашизму). Карлейл, якщо цитувати Маркса, звів «єдину велику подію сучасної історії, громадянську війну в Америці, до того