Записки в узголів’ї - Сей Сенагон

Трава «допоки» росте в щілинах старих стін. А це ще більш ненадійно, аніж трава, що росте при бéрезі, адже стіни можуть у будь-який момент обвалитися. Сумно думати також, що така трава не може рости на чисто вибілених стінах.

Чудово, що у трави «безтурботна» всі негаразди вже позаду.

Дуже шкода мені траву «сум’яття серця».

Подобається мені дивитися на придорожній дерен, відчувається його сила, бажання жити.

Цікава також трава чорнобильник.

Ряска. Рис. Очерет. Грицики.

Коли дме вітер, чути, як «співає» хвощ, цей звук асоціюється з природою.

Прекрасне також листя лотосу, особливо коли воно розстеляється на гладенькій поверхні води, маленьке і велике листя спокійно плаває в ставку.

Цікаво взяти такий лист, покласти під щось важке, а потім роздивлятися його. Дуже цікаво!

Листя пуерарії,[71] коли його ворушить вітер, так гарно біліє…

Збірки японських пісень: Ман-йо-шю, Кокін-шю, Ґосен-шю[72] – всі вони прекрасні.

Головними темами пісень є: столиця, коні, низький бамбук, тінь та світло, рис, груша, в’юнок – всі вони цікаві.

Серед лугових квітів першою назву гвоздику: гарна і китайська, і звичайна гвоздика.

Квітка омінаеші[73] – «жіноча краса», різнокольорові хризантеми.

Горечавка не дуже гарна квітка, проте, коли вже всі квіти відцвіли або поникли від морозу, коли лише її квіточки видніються, це так прекрасно!

Є ще одна квітка, якій, можливо, і не варто співати дифірамби, оскільки назва у неї – камацука,[74] що означає «руків’я серпа», проте можна написати це слово й іншими ієрогліфами, і тоді вийде «квітка пори, коли прилітають лелеки».

Квітка карухіно дуже схожа на квітку фуджі,[75] проте не така яскрава. Цікаво, що вона квітне двічі на рік: весною та восени.

Квітка в’юнок – «вечірнє обличчя» – дуже схожа на в’юнок «ранкове обличчя». Проте «вечірнє обличчя» – красива квітка допоки квітне, але плоди в неї потворні. Чому ж вони виростають такими великими, нехай би були розміром з вишеньку. Але все одно квітка «вечірнє обличчя» – дуже красива назва.

Очерет – цю рослину дуже важко побачити.

Я ще також не сказала про сусукі,[76] дехто здивується, чому я ще досі не написала про неї у розділі «Квіти». Наприклад, коли дивишся на осінні поля, то саме завдяки сусукі вони набувають чарівності. Колоски її мають глибокий колір шафрану, проте немає красивішої картини, аніж колоски сусукі вранці, коли вони сяють, змочені росою. Проте, коли осінь завершується, то сусукі вже не чарує око. Квіточки опадуть, залишаться лише сухий стовбур та біла волоть. Дме сильний вітер, колоски починають хитатися та тремтіти, вони ніби згадують минуле, як старі. Як подумаєш про це, так стає жаль сусукі, починаєш жаліти цю квітку.

Гілки квітки хаґі[77] дуже кольорові. Вранці, змочені росою, вони хиляться донизу. Кажуть, що олень особливо полюбляє кущі хаґі.

Цікаво спостерігати за мальвою, оскільки вона повертається за сонечком.

Якщо трапляється побачити троянду, то лише колючки на ній не подобаються.

Син-монах, який на дванадцять років пішов у гори Хіейдзан.[78]

Коли приїжджаєш вночі до незнайомого будинку і сідаєш з людьми, яких не бачив.

Коли на службу приходить новий слуга, і ти не знаєш, чи можна йому довіряти. А він пішов до іншого будинку взяти якісь цінні речі, та не поспішає повертатись.

Дитина, яка ще не навчилася говорити; ось вона падає, плаче і ні до кого не йде на руки.

Літо і зима. Ніч і день. Негода і сонячний день. Старість і молодість.

Коли людина сміється і коли розгнівана. Біле і чорне. Кохання та ненависть. Дощ і туман. Людина, яку ти кохала, і людина, яку ти перестала кохати, нібито одна і та сама персона, але, здається, як дві різних.

Зграї круків сплять на деревах. Раптом уночі вони зриваються з дерев, кричать сиплим голосом, перелітають з дерева на дерево. Вночі вони набагато цікавіші, ніж удень, чи не так?

Для таємних зустрічей найбільше підходить літо. Ніч так швидко пролітає: навіть не встигнули заснути, як приходить світанок. Звечора все відкрито навстіж, можна подихати прохолодою.

На світанку коханці ще багато мають про що поговорити, але ось прокричав крук – і серце в них шугає в п’яти: постійно здається, що їх помітили…

Коли холодною зимою засинаєш з коханою людиною, то здається, що дзвін чути десь далеко-далеко. Або ж коли півні кричать вперше, то їх також майже не чути, а коли півні співають вдруге, втретє, то спів уже чути набагато краще.

Якщо до тебе прийде коханий, то зрозуміло, він не квапиться йти.

Проте буває, що малознайомий чоловік зайде до тебе, особливо коли у твоїй опочивальні ще й інші дами, і навіть не помічає, як іде час. Тоді слуги починають заглядати в кімнату і, побачивши, що хазяїн навіть і не збирається повертатись, жаліються.

– За цей час навіть і ручка у сокири зотліє!.. – продовжують сердитися слуги. – Вже, мабуть, за дванадцяту… – Говорять вони так, ніби хочуть, щоб їх почули.

Але хазяїну байдуже до них. Тоді слуги знову за своє:

– Здається, дощ зараз піде! – говорять вони вже дуже голосно.

Звісно, у людей високого рангу не такі слуги, вони не поводяться так нахабно, проте в чоловіків нижчого рангу інколи трапляються такі невиховані слуги. Тому треба суворо підійти до їх вибору, обравши вихованих охоронців.

Тесть, який хвалить зятя.

Невістка, яку любить свекруха.

Срібні щипчики, які гарно висмикують брови.

Слуга, який не каже нічого поганого про своїх хазяїнів.

Ідеальна людина: і тіло і душа – прекрасні.