Відкрите суспільство і його вороги - Поппер K.

існує у великій кількості, бо може просто скупити певну його частину і так попередити зниження цін на цей товар у критичний момент. Інший по доброті душевній може роздати свої багатства і тим самим зробити внесок у притлумлення класової боротьби, віддаливши, отже, звільнення пригноблених. А що передбачити далекі соціальні наслідки нашої діяльності просто неможливо і ми всі спіймані в ці тенета, то й не можемо серйозно намагатися подолати їх. Ми не можемо вплинути на них ззовні, а через свою сліпоту не можемо навіть виробити якийсь план для поліпшення її зсередини. Соціальна інженерія неможлива, а через те і соціальна технологія — не потрібна. Ми не можемо нав'язати соціальній системі наші інтереси. Натомість система змушує нас вірити, що нав'язані нею уявлення про наші інтереси — це справді наші інтереси. Вона діє так, змушуючи нас чинити відповідно до наших класових інтересів. Марно покладати на індивіда, навіть на окремого «капіталіста» чи «буржуа», відповідальність за несправедливість, за аморальність соціальних умов, бо сама ця система умов змушує капіталіста чинити так, як йому належить. Так само марно сподіватися на поліпшення обставин через поліпшення людей, бо радше люди стануть кращими, якщо поліпшиться система, в якій вони живуть. «Лише остільки, оскільки капіталіст є персоніфікований капітал, він має історичне значення... І лише остільки минуща необхідність його власного існування полягає в минущій необхідності капіталістичного способу виробництва. Але остільки і рушійним мотивом його діяльності є не споживання і споживна вартість, а мінова вартість і її збільшення» (його реальна історична задача). «Як фанатик збільшення вартості, він нестримно спонукає людство до виробництва заради виробництва... у цій своїй якості він поділяє із збирачем скарбів абсолютну пристрасть до збагачення. Але те, що у збирача скарбів виступає як індивідуальна манія, те для капіталіста є діянням суспільного механізму, в якому він є тільки одним із коліщаток... а конкуренція нав'язує кожному індивідуальному капіталістові іманентні закони капіталістичного способу виробництва як зовнішні примусові закони. Вона змушує його постійно розширяти свій капітал для того, щоб його зберегти...»5

Саме в цей спосіб, згідно з Марксом, соціальна система детермінує діяльність індивіда, як правителя, так і підданого, як капіталіста чи буржуа, так і пролетаря. Це — ілюстрація до вищезгаданої «логіки соціальної ситуації». Вся діяльність капіталіста здебільшого «є лише функцією — свідомістю», як це стверджував Маркс у гегелівському стилі6. Однак це означає, що соціальна система визначає також і думки своїх членів, адже думки або ідеї — це, почасти, інструменти діяльності, а почасти, якщо вони суспільно виражені, важливий різновид соціальної діяльності, бо в цьому випадку вони мають пряму мету — впливати на діяльність інших членів суспільства. Через детермінацію людських думок соціальна система і, зокрема, «об'єктивний інтерес» класу усвідомлюється суб'єктивним розумом її членів (як ми говорили про це раніше, користуючись гегелівським жаргоном7). Засобами досягнення цього є класова боротьба, так само, як і конкуренція між членами одного класу.

Ми вже бачили, чому, згідно з Марксом, соціальна інженерія і, відповідно, соціальна технологія неможлива. А неможлива вона тому, що саме каузальний ланцюжок залежностей припинає нас до соціальної системи, а не vice versa. Однак, хоч ми і не можемо переінакшити систему на свій лад8, капіталісти, як і робітники, змушені сприяти її перетворенню і нашому остаточному звільненню від її кайданів. Спонукаючи «людство до виробництва заради виробництва»9, капіталіст спрямовує його «до розвитку суспільних продуктивних сил і до створення тих матеріальних умов виробництва, які одні тільки можуть стати реальним базисом більш високої суспільної форми, фундаментальний принцип якої — всебічний і вільний розвиток кожної людини.» Таким чином навіть члени класу капіталістів змушені будуть зіграти свою роль на певному етапі історії на шляху до соціалізму.

Для подальшої нашої аргументації важливо зробити невелике лінгвістичне зауваження стосовно використання марксистами терміну, який зазвичай перекладають як «класово свідомий». В першу чергу, цей термін означає результат проаналізованого вище процесу, в якому об'єктивна класова ситуація (інтерес класу і класова боротьба) пробудить свідомість в мізках членів класу, або, висловлюючись мовою, менш залежною від Гегеля, в якому члени класа усвідомлять свою класову ситуацію. Бути класово свідомим означає знати не лише своє місце у суспільстві, а й свій класовий інтерес. Але відповідне слово німецькою мовою, використане Марксом, несе деякий сенс, який губиться при перекладі. Термін походить від і натякає на звичайне слово німецькою, яке стало частиною гегелівського жаргону. Буквально воно перекладається як «самосвідомий», однак це слово навіть в звичайному застосуванні має відтінок свідомий своєї вартості й могутності, тобто впевнений в собі й навіть самовдоволений. Відповідно, термін «класово свідомий» означає не лише знання інтересів і місця класу, а й гордість за свій клас і зв'язок з ним шляхом усвідомлення необхідності солідарності. Ось чому Маркс і марксисти застосовують його майже виключно по відношенню до робітників і майже ніколи — до буржуазії. Класово свідомий пролетарій — це робітник, який не лише усвідомлює класову ситуацію, а й упевнений в історичній місії свого класу і беззастережно вірить, що його боротьба приведе до появи кращого світу.

Звідки він знає, що це станеться? Тому що, якщо він класово свідомий, він повинен бути марксистом. Сама теорія марксизму та її наукове передбачення пришестя соціалізму є важливою частиною історичного процесу, в якому класова ситуація породжує класову свідомість в мізках робітників.

II

Моя критика Маркосової теорії класів с точки зору історицизму наведена в попередньому розділі. Формула «вся історія — це історія боротьби класів» має незаперечну цінність як нагадування про те, що ми повинні звернути належну увагу на класову боротьбу в політиці. Це нагадування тим цінніше, що блискучий аналіз Платоном ролі класової боротьби в історії грецьких міст-держав останнім часом лишається поза увагою навіть ревних платоніків. Втім, ми не повинні сприймати Марксове слово «вся» надто буквально. Навіть історія класових стосунків не завжди є історією боротьби класів у тому сенсі, яке в нього вкладає Маркс. Часто важливу роль відіграють суперечності всередині класу. Фактично, розбіжності всередині керуючого або керованого класів часто заходять так далеко, що Марксову теорію класів слід визнати надмірним спрощенням, навіть якщо ми погоджуємося з тим, що суперечності між багатими й бідними завжди відіграють фундаментальну роль. Одна з найбільш важливих тем середньовічної історії — боротьба пап з імператорами — яскравий приклад домінування суперечностей всередині правлячого класу. Безсумнівно, ми не можемо інтерпретувати ці суперечністі як суперечності між експлуататорами й експлуатованими. (Втім,