Еволюція або Смерть! Пригоди Павіана Томаса - Іван Семесюк

— Дозвольте, я вам, Томасе, поясню відверто, без крутійства, добре? — повів далі Калачакрович. — Ви, тобто майстер Банкей, якщо чесно, трохи довийобувалися на ґрунті тотальної любові до всіх без винятку живих істот. Справжня бодгісатва, що ж тут скажеш. Бодгісатвам, як відомо, мало просто досягти особистого звільнення і просвіт­лення, ну, або спасіння душі, називайте як хочте, їм страшенно кортить звільнити всіх і кожного — від найменших мікроорганізмів і аж до визначних спеціалістів. Отож ви й взялися до святої, на пер­ший погляд, справи, від самих соціальних низів. Причому, зауважу, одразу за самі нетрі безпро­світного існування — циркову мавп’ярню! От тому й народився Банкей Йотаку вами, тобто павіа­ном, у провінційному цирку, щоби проповідувати знедоленим тваринам своє блискуче вчення про повне позбавлення від усіх життєвих непри­ємностей — Дзен Ненародженого. Але майстер Банкей трохи прорахувався і застряг кармічним хвостом у Сансарі. Знаєте, що таке Сансара, пане? Ні? Сансара, шановний, це вся оця хуйня кругом, що заїбала! Тупо оця вся хуйня! Розумієте мене?

— О, розумію, що ж тут непонятного. — кліп­нув попливлим оком павіан, — Знаєш, як мене заїбала вся хуйня? Страх як заїбала! Ти теж мене вже трохи заїбав, Калачакрович. Давай, докладно кажи!

— Бачите! Саме тому нами, монахами комітету, було розроблено спеціальну програму з вашого порятунку, — продовжив далі відставний полков­ник Махаяни. — Ще трохи, і довелося б Банкею Саругатовичу починати своє еволюційно-духовне сходження з нуля, а це, тільки не лякайтеся, міль­йони, якщо не мільярди років. Оті самі кальпи, що я про них казав. Ми в комітеті все прораху­вали і дійшли висновку, що після цього життя, мало того, що в тулубі павіана, так ще й у цирку, наступне ваше перенародження здійсниться, дай Бог, аби на дні Маріанської западини. І ще дуже поталанить, якщо в родині морських гребінців. Ті хоч не влаштовують шкандалів ночами і не лаються між собою через відсутність зручних ротів. А є, знаєте, варіанти й хужіші. Наприклад, можна народитися в Сквирському районі Київ­ської області обичним сільським козойобом. Відчу­ваєте, який це пиздець?

Томас завовтузився на своєму пеньку, і стало помітно, що він злякався перспективи життя в Сквирському районі.

— Але не бздо в каністру! — розійшовся Кала­чакрович. — Тібєтскіє своїх нє бросают!

— Так, інтересна колізія, — зазначив мавпун, — і якої ж помилки припустився справжній я, оцей Банкей Саругатович?

— Не повірите, пане Томасе! Пункт призна­чення не той оказавсь! Задумка була, в прин­ципі, непогана, але помилка вийшла з країною. Це, знаєте, в німецьких або ізраїльських цир­ках і зоопарках можна розводити соціал-демократію серед мавпунів. Свобода волевиявлення, право на власну думку, широкий вибір соціаль­них ліфтів, ну і всяке таке. План у майстра Банкея був хороший — народитися собі тихенько в добре обладнаному цирку чи де там, поступово соціалізуватися, а тоді вибити якийсь освітній грантик в муніципалітеті й почати проповідувати істинне вчення про остаточне звільнення від пут Сансари. Для початку — серед павіанів та інших мавп. Ну оце ж, як я й казав, аби звільнити душі усіх живих істот від страждання. Одним словом — типова помилка усіх просвітлених людей. Патенто­ваний гуманізм найвищої проби!

— Ти диви, яка кумедна хуйня, — булькнув під ніс Томас і трохи зажурився, а Калачакрович тим часом продовжив.

— Так помаленьку планувалося вийти на двох-трьох просвітлених павіанів раз на квартал, зго­дом і більше, аж до повного просвітлення всього циркового колективу, включно із людським пер­соналом. Розроблявся спільний стрибок із Сан­сари у Нірвану, а Нірвана, пане, це та хуйня, котра ще не заїбала, — уточнив Калачакрович. — Все це, звичайно, під керівництвом досвідче­ного майстра медитації Банкея Йотаку! І я вам скажу, воно мало спрацювати — з огляду на при­страсть муніціпальних еліт до соціальних про­грам для ідіотів і тварин. Але хто ж міг знати, що в цій Україні така тотальна срака?! Це, як виявилося згодом, вопше не наша парафія, і ми навіть не маємо в ній постійно обладнаних опор­них пунктів, тобто комітетських монастирів!

В цій Україні майже ніхто не цікавиться при­родою реальності через культурно-побутову затурканість, а про гранти й мови нема — лише відкати та хабарі, і навіть це пиздять міш­ками! Тільки налаштуєшся дати хабаря, як його вже вкрали! Лише уявіть собі ступінь пиздеця, що панує у цій країні! Але, даруйте, кому я це розповідаю, пане? Самі знаєте, яка там може бути соціалізація — хвіст сокирою відрубають, от і весь грант. От чим вас, пане Томасе, там году­вали? Згадайте!

— Кістки, цибуля і буряк, плюс по неділях давали сигарети, — похнюпився той.

— А сильно вас ці селюки били?

— Сильно, Калачакрович, сильно, бляць, — геть затужив павіан.

— От бачте, пане павіане, яка ж тут може бути проповідь добра і дхарми? Сама ненависть і лють. От майстер Банкей і застряг у тому йобаному балагані. Не вийшло з нього втіленого вчителя для тварин. Але ж вийшов досить таки кмітливий мавпун, а тому ми обов’язково допоможемо йому згадати свою істинну природу — хто ви, що ви, куди і звідки. Не журіться!

— А ми — це хто? Вас там, мабуть, багато в тому комітеті, чи як там воно зветься?

— Так, пане, нас там дохуя. Накопичилося за кілька останніх кальп. Бодгісатви, пере­родженці, аватари, гуру йогіни, ну, і так далі. Комітет із заготівлі духовних практик — це досить потужна і розвинута галактична мережа. Нам доводиться постійно вирішувати багато різнома­нітних завдань, іноді вельми складних та неочікуваних. Тому у нас панує трохи орднунг і майже дисципліна. Гнучка така система, знаєте, але пра­цює безвідмовно. Як такої, постійної назви комі­тет не має, а отримує її залежно від конкретних обставин і тактичних завдань. Це потрібно для зручності оперування поточною докумен­тацією. Зараз комітет проходить у реєстрах як ООО «Агро Центавра».

— Чому Агро Центавра? — зацікавлено спитав Томас і почухав мармизу.

— Бо саме в зоряній системі Агро Центавра ми з вами, Томасе, і знаходимося зараз. Наша адреса проста — зоряна система Агро Центавра, екзопланета Бабуїн, колгосп ім. Молотова, лісова галявина № 1648, полковнику Махаяни, заслу­женому діячеві широкого профілю Газдрубалу Калачакровичу Дурдинцю. Рік народження не вка­зано, але до вашої ери, це однозначно.

— Ти бач, он воно як! — сказав павіан і рап­том