Макіяж - Лада Астра

– Щось у нас офіс зовсім без прикрас, – подумала я вголос і як ота цариця-лебедиця махнула рукою вбік бухгалтерії.

– Ааааа, оооо , ууу , павукииии, – повибігали дівчата з кабінету.

Тю, так вони ж неживі. Чи живі? 

Махнула другою рукою вбік кабінетів дизайнера, економіста та креативного директора і вони теж повибігали, плюючись та смачно виражаючись, бо трошки їх павутиння обмотало. 

Ну перестаралася я. Тож тільки вчуся бути відьмою. 

Таксссс. На кого б ще мені рукою махнути? 

Стою, розмірковую і розумію, що досі мені на очі мій колишній не трапився. Що це за неподобство? Ховається він від мене чи що? 

– Коооолюююняяя, – радісно погукала я і вирушила на пошуки своєї наступної жертви.

– Коллюююняяя! Та не ховайся ти від мене, – кричала я, рипаючи дверима усіх кабінетів. – Я ж кусатися не буду. Кооолюююня, а чи не хочеш ти трошки помекати до вечора? Травичку на галявинці біля офісу поскубати? Колююняяя

“Тринь- тринь. Тринь-тринь”

Дідько. Що таке? Я тут колишнього для великої помсти шукаю, а мене будильник дістає.

Стоп. Будильник?

Відкриваю очі, мацаю рукою в пошуках телефону і важко зітхаю, коли його знаходжу. 

Під годинами стоїть дата - “30 жовтня.”

То ця вся магія і чари мені наснилися? Не було ніякого макіяжу? Курки? Веселого кнура Толіка, що полюбляє заміокулькаси… І гарбузиків не було? І Еллочку я не звільнила? 

Ех! Шкода, що це тільки сон. Такий Гелловін був веселий...

Встаю зовсім без настрою. Таке свято було, так було весело і треба йти на ту кляту роботу. 

Без макіяжу та магії.

Якось вже зібралася я та й посновигала вулицею. Ще й дощ накрапав і так мені кепсько було на душі. 

Аж тут раптом чую знайомий голос позаду мене:

– Любонька! Любонька, зупинись на хвилинку! 

Я ще не бачила хто там, але вже розуміла, що це та дивна жіночка у капелюшку.

Поверталася з щасливою посмішкою на обличчі.

Але ж так не можна. Я повинна вчинити інакше. Я не можу творити таку безжальну несправедливість…

Вирішено. Колюню треба знайти першим.

Кінець