Часу немає - Рустем Халіл

— Попередні президенти були не на своєму місці, — відповів Гарда. — Майже завжди їхні голови адміністрацій вели власну гру. Ми перша команда, яка була разом від початку каденції й до кінця. Бо ми з вами не граємося, а разом працюємо на благо країни. І це одна з причин, чому нас не можна порівняти з попередниками. 

Гарда вийняв із кишені тонку сигару в целофановій обгортці — мабуть, носив її для такого випадку, розгорнувши ж, зрозумів, що не має сірників. Едем подумав, що сигара полетить за монетою, але Гарда почав вертіти її в пальцях. 

— У наступні п’ять років країна без нас не впорається, — продовжував він. — Озирніться, хто рветься на наше місце? Одні — популісти, інші — шістки олігархів, на третіх клейма ніде ставити — стільки партійних прапорів вони змінили. І всі заразом вони — непрофесіонали. Це вони зможуть підняти економіку або вигнати з країни окупантів? Та вони перші два роки витратять тільки на те, що розбиратимуться, як усе працює. 

— Але ж і ми не змогли. 

— Зможемо, — Гарда притиснув сигару до носа і глибоко вдихнув. — Шкода, вивітриться, доки я знайду сірники… Ще зможемо. У нас було тільки п’ять років. Хіба можна за цей час устигнути полагодити те, за що ніхто толком і не брався? І потім — ми ж теж навчалися. А тепер нам розкачка не знадобиться. Треба тільки пережити перевибори. Та скільки там лишилося? Усього тиждень — хай і найтяжчий з усіх, що були й будуть. Ми впораємося — куди дінемося? Уже завтра стане зрозуміло, що перемога — у нас у кишені. 

— Завтра? — спантеличився Едем. 

Він згадав соціологічні прогнози, які читав минулого тижня. Чинний президент Антоненко посідав у них третє місце і не мав шансів потрапити навіть у другий тур. А Гарда був переконаний у перемозі в першому. Чи то голова адміністрації відверто брехав йому, чи то його відірваність од реальності сягнула фантасмагоричних масштабів. 

Гарда відповів не відразу. Він дивився, як зачарований, на стадіон навпроти. Коли обернувся, Едем побачив хижака, який відчув запах крові. На мить Гарда виріс у велета, якому замало п’ятачка цього даху. Він несподіванки Едем відступив на крок. 

— Завтра, — відповів йому Гарда. — Будьте готові. Ви мене розумієте. 

З цими словами він пішов із даху, не давши Едемові опам’ятатися. 

Нещодавній спогад, що його президент ретельно приховував навіть від самого себе, забився, як рибина з води об кригу, і його тріск відлунював у вухах. 

Про що каже Гарда? До чого треба бути готовим президенту? 

Едем перебирав у пам’яті те, про що вони щойно говорили. Крига потріскувала все гучніше. Завтра мало статися щось, що різко збільшить шанси глави держави на перемогу. 

Едем розгублено дивився на Олімпійський стадіон, на складений у формі вітрила офісний центр, на огороджений парканом лікарняний комплекс, на ряди будинків, вишикуваних як сидіння в залі кінотеатру. І коли він перевів погляд на ідентичні споруди «Трьох китів», крига тріснула — і ретельно приховуваний спогад викинувся під тиском води на берег. 

Ця зустріч відбулася в сауні. Президент Олекса Антоненко, голова адміністрації Григорій Гарда і близький до них бізнесмен, нині ексвласник «Трьох китів» Сергій Хижняк. Усі троє — в шортах. 

Розпашілі, вони перебралися в широке джакузі й п’ють принесений офіціанткою охолоджений фреш. 

Хижняк наводить дані останнього соціологічного опитування. Він незадоволений. Дорікає Гарді (президентові не зважується), що витрачені ним на кампанію гроші використали неефективно. Гарда огризається. Ситуація розпалюється. Президент поспішає заспокоїти обох. 

«Ми ще матиме час для взаємних претензій, — каже він. — А сьогодні ми повинні подумати, як вийти в другий тур». 

Сперечальники змовкають. Тільки чути, як вирує вода, масажуючи їхні спини. 

«Тепер нас урятує тільки диво, — нарешті говорить Хижняк. — Голосний скандал із топовим кандидатом, його добровільна відмова від передвиборних перегонів. Щось на зразок цього. Однак навіть це — гарантія потрапляння тільки у другий тур, але в жодному разі не гарантія перемоги». 

Ніхто з присутніх не вірить у дива. Крім див, вони, здавалося, випробували все. 

«У нашій країні вже давно не прийнято обирати на другий термін, — намагається розрядити обстановку Антоненко. Як не дивно, він спокійніший за інших. — За традицією, президент у підсумку стає ворогом, проти якого об’єднуються всі. Я використав цей факт проти мого попередника, тепер настала моя черга». 

«Спільний ворог», — повторює Гарда. 

Він подає знак офіціантці в дальньому кутку басейну, і вона приносить ще одну склянку фрешу. Хижняк скаржиться, що більшість виборців — ідіоти, яких ніколи не захопити обіцянкою крові, поту і сліз. Але голова адміністрації його не слухає. Він занурений у власні думки. Зрештою Хижняк обриває свій пасаж. 

«У вас таке обличчя, наче ви прораховуєте ймовірність дива, — каже бізнесмен Гарді. — Поділіться з нами». 

Голова адміністрації переходить майже на шепіт, його слова складно розібрати в шумі води. 

«Гіпотетично уявімо, що активізується спільний ворог країни. Чи може це миттю об’єднати людей довкола глави держави?» — запитує він. 

«Зважаючи на те, наскільки серйозною буде загроза», — відповідає Антоненко. 

«Навіть якщо на сході країни російські проксі перейдуть у наступ, то навряд чи, — додає Хижняк. — Так, це дозволить ввести воєнний стан і заморозити вибори. Та всі сприймуть це як агонію чинного президента, і ваша кар’єра буде погублена». 

«А якщо загроза буде внутрішньою? Гіпотетично: якщо вороги влаштують гучний терористичний акт? — шепоче Гарда. — Якщо президент дивом у ньому виживе?» 

Хижняк змінюється з лиця. Йому вже не треба виражати свого ставлення до цієї ідеї — його міміка про все сказала. Гарда очікувально дивиться на президента. 

Антоненко повільно встає й імітує сміх. 

«Ну ви й жартівник, — плескає голову своєї адміністрації по плечу, — раніше він ніколи не допускав такого панібратства. — Гіпотетично, звісно, це залишило б чинного президента й голову його адміністрації на посту на наступні п’ять років. Але це гіпотетично». 

Антоненко виходить із джакузі й випадково зачіпає склянку з фрешем. Хижняк здригається від різкого дзвону. 

«Зараз у суспільстві правлять аксіоми, — бізнесмен намагається повернути розмову в невинне русло. — Нікому не цікаві докази. Кожен уважає, що його думка — це вже аксіома». 

Президент вішає на шию рушник.