Ерагон - Крістофер Паоліні
— І все-таки, — закричав Мертаг, перекриваючи шум водоспаду, — ми вже не зупинимо їх!
— От халепа! — відповів Ерагон. — Це ж те саме місце, про яке казала ельфійка.
— А може, спитаєш її ще раз? — не вгавав юнак, схопивши лука й пускаючи в нападників стрілу за стрілою.
— Як? Адже вона ледь-ледь дихає! Та й що вона може нам сказати?
— Не знаю! — почув він у відповідь. — Вигадай щось, бо ми всі тут поляжемо!
— Ерагоне! — раптом гукнула Сапфіра, закрутившись, мов навіжена, і відбиваючись лапами від ургалів. — Це не те місце, я також бачила план ельфійки!
Хлопець роззирнувся навсібіч і все зрозумів. Але як же вони переведуть коней через бурхливий потік?
— Вардени мають бути на тому боці озера, — закричав він до Мертага. — Давай заспокоїмо коней, а дівчину перенесе Сапфіра.
— Добре! — відповів Мертаг. — Це краще, ніж бути порубаним на шматки якимись потворами.
Удвох вони прив’язали ельфійку до дракона, і той злетів під зливою ворожих стріл. Тим часом Ерагон поговорив прадавньою мовою з переляканими кіньми, пообіцявши, що їх чекає жахлива смерть від ургалів, якщо вони не погодяться на переправу. Ті, здається, щось-таки зрозуміли, бо стрибнули у воду слідом за Мертагом. А вже за ними у спінену стихію водоспаду полетів Ерагон. Пірнувши в озеро, він щосили відштовхнувся ногами від дна й випірнув на поверхню. Тут його оглушив потік води, що падала згори. Хлопець злякано заборсався, намагаючись плисти, але мокрий одяг і важкий меч тягли його на дно. Аж тут чиясь рука схопила його за комір і витягла на поверхню, допомігши дістатися берега. «Добре, якби це був Мертаг, а не один з ургалів», — промайнуло в хлопцевій голові… Відсапуючись, він упав на кам’янисте узбережжя й прислухався. На тому боці озера вирував бій. Було чутно, як ургали почали відступати під зливою стріл. Якісь невидимі воїни нещадно атакували потвор, заганяючи їх у глухий, смертельний кут.
— І де ж вони були раніше? — буркнув хтось під боком в Ерагона. Від несподіванки той аж підскочив. Біля нього лежав не Мертаг, а невеликий чоловічок! «Гном!» — промайнуло в юнаковій голові, і він схопився за зброю.
— Непогано б’ються, — вів своє незнайомець, водночас віджимаючи воду з бороди, заплетеної в косу. Він був убраний в бойову кольчугу до пояса й озброєний сокирою. На голові мав шолом із зображенням молота в колі дванадцяти зірок.
Розглядаючи гнома, юнак ледь не прогавив ту мить, коли неподалік від нього розступилися скелі й з’явився тунель, звідки сяяло якесь таємниче світло. Сапфіра з Мертагом уже стояли біля входу, а поруч з ними бовванів височезний голомозий чолов’яга, вбраний у червоно-золотий балахон. Він тримав ножа під горлом Мертага, чекаючи на реакцію Ерагона. Вершник хотів був скористатися магічною силою, але здоровань прочитав його думку й гукнув:
— Схаменися, юначе, інакше я вб’ю твого друга! Він сказав мені, що ти вершник, тому я знаю про всі твої вміння.
Ерагон хотів щось відповісти, та незнайомець знову його урвав:
— Цього теж не слід робити! Якщо бовкнеш хоч слово, він помре! А тепер — усі за мною!
І здоровань позадкував у тунель, тягнучи за собою Мертага.
— Сапфіро, що його робити? — швидко спитав Ерагон, пропускаючи вперед гномів і людей, які, розігнавши ургалів, прямували до тунелю.
— Іди за ними, — озвався дракон, заходячи в печеру.
Хоч-не-хоч, юнак нарешті таки зважився й закрокував слідом за гномом-рятівником. Кам’яні двері нечутно зачинилися. Але чи були тепер друзі в безпеці?
У пошуках відповіді
Сюди, — буркнув голомозий велетень. Відступаючи з Мертагом вглиб тунелю, він зайшов у вирубані в стіні двері. Решта вояків посунула за ним, а коней повели далі. Поринувши у свої думки, Ерагон раптом з жахом пригадав, що ельфійці конче потрібна протиотрута. Тому він поспішив за не надто гостинним незнайомцем. Тунель, повернувши, вивів їх до величезної зали, куди прибульці увійшли разом із драконом. Стеля, стіни й підлога були з білого мармуру, який тьмяно відбивав постаті гостей.
— У нас поранена дівчина, — озвався був Ерагон, але здоровань змахнув рукою, гаркнувши: — Тихо! Це зачекає, а спочатку вас допитають!
Штурхнувши Мертага до одного з вояків, який відразу ж приставив йому під горло меч, грізний господар наказав прибульцям віддати зброю й підійти ближче.
— Тепер стояти! — гримнув він і звернувся до Ерагона: — Забери захист. Я мушу перевірити твої думки. А якщо не схочеш, то мені доведеться зазирнути тобі в голову силоміць.
— Навіщо? — злякався парубок.
— Аби пересвідчитись, що ти не служиш Галбаторіксу, бо ти привів за собою ціле військо ургалів.
— На це немає часу. Нам потрібен лікар, — заперечив Ерагон.
— Мовчати! — знову гаркнув здоровань. — Без перевірки ніхто не ступить жодного кроку!
— Але ж вона помре! — вигукнув юнак, показуючи на непритомну ельфійку.
— Зачекає!
Раптом у розмову втрутився гном, який урятував Ерагона.
— Ти що, сліпий? — буркнув він до голомозого деспота. — Невже ти не бачиш, що з ними ельфійка? Якщо вона загине, Аджихад із королем повідривають нам голови!
Здорованя аж перекосило від люті, але, опанувавши себе, він сказав:
— Гаразд, Орику, зараз я все влаштую. Агов, там! Зніміть дівчину з дракона!
Кілька вояків кинулись виконувати наказ, та раптом відсахнулись від ельфійки й загукали:
— Та це ж Арія, перевізниця драконячих яєць!
Ошелешений гном витріщився на Ерагона, а голомозий велетень тихо просичав:
— Ну-у-у, тепер тобі багато чого доведеться пояснити.
— У в’язниці дівчину отруїли Скісна Бра, — похмуро сказав Ерагон. — І тільки нектар Тунівора годен її врятувати.
— Добре, — з недовірою мовив здоровань і кивнув охоронцям: — Віднесіть ельфійку до лікарів і перекажіть усе, що тут чули. Будьте біля неї, аж доки не скінчиться церемонія. Потім отримаєте нові розпорядження.
Воїни вклонилися й винесли дівчину із зали. Ерагон тільки провів поглядом цю сумну процесію.
— А тепер, — нагадав голомозий, — повернімося до наших справ.
— Я готовий, — відповів юнак, хоч йому зовсім не хотілося, аби хтось порпався в його думках.
— Дивись, не переборщи, — знову втрутився гном, звертаючись до здорованя.
— Усе залежить від нього самого, — злісно зиркнув той на Орика.
Потім здоровань схилив голову й нерозбірливо пробелькотів декілька слів. Ерагон мало не задихнувся від болю, коли в його думки так безцеремонно вдерлися й почали копирсатися в дитячих спогадах та подіях останнього часу. Несамохіть він спробував захиститись.
«Не роби цього! — порадила йому Сапфіра. — Ти ризикуєш життям Мертага!»
«Але я не хочу, щоб він про все дізнався!» — відповів
