Прокляття рейлі - Вікторія Сурен
— Може, ти хотіла б щось собі? Якусь особливу річ, яку не можеш придбати? — веду, взявши зі шкатулки підточений олівець. Тоді дивлюся на стіну, де висить чималий аркуш з правилами поводження з магічною силою та починаю підмальовувати лінії, які встигли стертися. Цікаво, якщо зламаю ногу, мене вивезуть в лікарню міста? Чи лікар приїде сюди?
— Не треба мені нічого дарувати, — відповідає Інес. — Аби ви тільки не дуріли та робити так, як потрібно для здоров’я. Вже остогидло повторювати «а я вам казала», «а я говорила»!
Моїх вуст торкається усмішка, поки дивлюся на жінку, яку спирається однією рукою на стіл, а іншу ставить на пояс. Деякий час ми дивимося одна на одну, а тоді я розводжу руки в сторони.
Інес опускає голову, заплющивши очі, та тихо сміється.
Але зрештою робить крок вперед та обіймає мене, а я кладу свої долоні на її тендітну спину. Її тіло гріє мене, а руки нагадують рідні материнські.
Як зазначалося раніше, я люблю Інес.
Усі люблять.
