Нові коментарі
15 листопада 2024 18:15
Шановна пані Галино, дякуємо Вам за Вашу творчість! Ми виправили вказану Вами неточність. Дякуємо за проявлену увагу. З повагою, адміністрація сайту
З Божою правдою
3 липня 2024 02:48
Щиро вам дякую за увагу до моєї казки з книги казок ''Богданія''. На кожному з двох сайтів, з якого ви могли передрукувати цю казку, у змісті
З Божою правдою
Українські Книги Онлайн » Фентезі » Кров Дракона. Хто із нас жертва? - Назар Мулік

Кров Дракона. Хто із нас жертва? - Назар Мулік

Читаємо онлайн Кров Дракона. Хто із нас жертва? - Назар Мулік

— Запам'ятай, Ігреве, відмову пробачити я можу, але ж ніхто не казав, що не можна спробувати ще раз.

— На що ви натякаєте, володарю?

— Усе із часом. Я не настільки дурний, аби витягувати всі козирі за один раз. Невже ти цього і досі не зрозумів?

Ігрев не відповів. Знав він цю людину, яка сиділи навпроти. Цей чоловік усім довів, що на його дорозі не має права стояти навіть рідний батько. Дивлячись на усміхнене обличчя короля, Ігрев і справді захвилювався за Фалміна та Ельгіду.

Розділ III

Від самих найтемніших часів ходять легенди про дракогорів, Проклятих або ж Полеглих Янголів, на яких впало прокляття від самої Смерті. Було чимало припущень, стосовно того, за що прокляли невелику групу драконів і чим таким не вгодили вони Матері Мертвих.

Історик і демонознавець Геділь Білорукий казав: «Прокляли цих істот за жорстокості нелюдські. Мова давно ходила, що дракони під проводом свого ватажка Затрігдіра більше п'ятиста років на Благандію жах наводять. Можливо, за те й було на їх голову прокляття Смертю опущено. Зійшла вона на землю, витягнула своїми пазурями із драконячих тіл їх душу драконячу та помістила у людські тіла, силу назавжди їх богоподібну відібравши».

Пізніше стала відома ще одна згадка про дракогорів від невідомого автора, який залишив згадку у своїй книзі «Дракони та їх походження». Говорив він так: «І будь-яка сила, що непідконтрольна Смерті, буде покарана нею ж самою. Дракони і ватажок їхній Затрігдір, порушивши закони та рівновагу світу людського, скористалися силою своєю і почали над усіма панувати. Страшними були ті роки, коли крилаті змії людей, ельфів та гномів палили, а ще страшніше стало, коли із свого царства за ними Смерть зійшла…»

Виходячи із цих двох джерел, сучасними дослідниками прийнята думка, що прокляті дракони, яких пізніше прозвали дракогорами, втратили свою драконячу подобу та силу саме через страшні злочини над людьми та іншими расами.

Місцеперебування цих істот до сих пір невідоме, а також неясно, чи живий бодай один із них. Нині більшість людей вважають дракогорів вимерлими, спираючись на те, що не могли вони розмножуватися через прокляття і саме тому давно в землі гниють. Проте гноми й ельфи, попри скептицизм людського роду, пророкують повернення цих проклятих створінь. І вірять вони, що коли прийде Затрігдір і його прокляте військо, то не знайде людство свого порятунку на жодній землі, тому що помста Полеглих Янголів буде страшною і спустошливою…

Елатей Драде. Дракогори в історії Благандії.

Фалмін їв суп зі шматками сала та сиру із таким заповзяттям, наче не бачив їжі вже декілька тижнів. По-правді ж, не їв він уже добрих п’ять днів, тому дерев’яна ложка опускалася до миски і піднімалася до його рота із неймовірною швидкістю.

В залі зараз було тихо, десь там, надворі, свистіла завірюха. Посірілі гобелена, із зображеними на них героями минульщини та зброєю, легенько тріпотіли від протягу, який гуляв із однієї кінця зали в іншу. Камін давно згас, а розпалювати його для Фалміна ніхто і не збирався.

Хлопчині ж, здавалося, холод не заважає, адже поки що переважав голод. Він підвівся вдруге, взяв добавку із невеличкого казанка, що висів над дотлівшим вогнем, всівся назад за стіл і продовжив доїдати суп.

«Білий, сірий, чорний, червоний, зелений, синій, золотий… — нагадував він собі кольори драконів, не відводячи змучених очей від залишків супу. Коли доїв, закінчив перелічувати і імена усіх відомих нині драконів.»

Хлопчина підвівся, зробив декілька кроків босими ногами по холодній підлозі, і тоді нарешті зрозумів, що замерз, як собака. В запиленому кутку, на стільці, лежали міхові чоботи, із яких він виріс уже на два розміри. Однак більше варіантів не було.

Із великими зусиллями натягнувши взуття, Фалмін, попри дискомфорт, відчув і тепло, від чого задоволено усміхнувся. Цієї миті двері в залу розпахнулися, а засуви, подібно душі хлопця, заскрипіли. Почулися глухі кроки, які луною відзивалися від стін зали.

Фалмін визирнув з-за колони, але нікого не побачив. Аж тут його міцно схопили за плече і рвучко розвернули. Він зустрівся поглядом із примруженими очима інструктора Хольдара, який був вищий за нього на добрих дві голови.

Суворі риси обличчя цього чоловіка, вихідця із Скагіра, були непроникні та сірі, наче скелі могутніх гір. Однак попри весь свій зовнішній вигляд, в чорних очах горіло тепло та доброта.

— Ти поїв, Фалміне? — спитав голосом, який у хлопчика завжди викликав повагу.

— Так, учителю. Дякую вам за суп.

Хольдар не прокоментував, однак не втримався і усміхнувся. Він завжди готував їжу для хлопчика, на що частенько отримував насмішки від інших двох інструкторів. Однак Хольдар розумів важливість правильного харчування, тим паче, що окрім

Відгуки про книгу Кров Дракона. Хто із нас жертва? - Назар Мулік (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: