Темрява для Шамана - Владислава Раф

– Прямо зараз?

– Так, – Сато кивнув, наблизившись.

Молодий чоловік раптом спохмурнів та схилився до мене так близько, що це майже перейшло межі дозволеного. Напружившись, підсвідомо відсахнулася, не розуміючи його дій та підняла здивований погляд.

– На тобі залишився запах потойбіччя, – неголосно промовив некромаг, задумливо вдивляючись в мої очі. – Ти ж не спілкуєшся з душами, тільки з Сузір’ям, хіба ні?

– Ти нюхав мене? – вражено запитала, відсовуючись ще далі. – Більше зайнятись нічим?

– Кожен маг по-різному відчуває енергію: хтось помічає запахи, у когось інтуїція, хтось бачить її, як ти ауру. У Северина можуть виникнути питання, якщо він помітить цей слід.

– Чому тебе це хвилює? Хіба ти вже не сказав, що не збираєшся допомагати мені?

– А ще я дав клятву, за якої не можу шкодити тобі навіть власною бездіяльністю, – невдоволено буркнув Сато.

– Я вже й забула про неї, – гмикнула у відповідь. – Що ж, дякую, що хвилюєшся, але, думаю, Северину відомо, чий це слід.

– Ви з ним разом? – неочікуване запитання змусило спіткнутися на рівному місці, коли ми вже прямували в бік потрібного маєтку.

– З ким?

– Ну, з Северином, ви пара?

– Що? – я здивовано поглянула в карі очі напарника. – Звісно ж ні, чому нам бути парою?

– Ти так висловилась… – Сато знизав плечима, намагаючись підібрати потрібні слова: – я подумав, це його рук справа.

Важко зітхнувши, я вкотре дивувалась чужим висновкам. Чому мені знову говорять про можливі романтичні стосунки з Буйтуром? Ми ж навіть не схожі на пару і бачимось лише за потреби. Та й хіба Северин не разом з Торано Сейсхват? Проте, висловлювати власні думки стосовно генерала я не стала – хтозна, що у нього відбувається в особистому житті, а породжувати нові плітки мені вже точно не хотілося.

– Ні, Сато, нас з Буйтуром не поєднують ніякі романтичні стосунки. А слід, який ти відчув, ймовірно належить демону вітру, з яким я спілкуюсь завдяки тому, що чую голос стихії. Северин про нього знає.

– Вибач, – некромаг зніяковів, але, здається, тільки тепер зміг повністю розслабитися. Цікаво, а що б змінилося, якби я з генералом дійсно була пов’язана не однією лиш роботою?

– Забудь, – я похитала головою. – Краще скажи, чому мені завчасно не надсилають звістку про збори чи наради? Чому я все дізнаюся від тебе в останній момент?

– Ти новенька в еліті, – легко відгукнувся Берсерк, ніби це могло все пояснити. – Поки що я, як твій напарник, повинен допомагати тобі підтримувати зв’язок з рештою. Гадаю, скоро Буйтур налаштує магічну пошту, а з нею ти зможеш вільно спілкуватися з іншими на відстані, що досить зручно і на завданнях, і на війні, якщо станеться щось непередбачуване.

– Зрозуміло.

Далі ми йшли мовчки до самого маєтку, де й мали зустрітися з рештою команди. Не знаю, про що думав Сато, але в мене з голови не виходили його слова про термінову нараду, що стосуватиметься наступу. Я досі не знала, коли саме Іннез почне діяти, але до цього навіть не допускала думки про те, що це може статися вже завтра. Навіть Ноель не зміг назвати точну дату – вона була відома тільки тим генералам, які безпосередньо братимуть участь у бойових діях. Сам же генерал Єруат, разом з Торано Сейсхват, залишиться в Іннез на випадок непередбачуваних подій.

Що ж, як раз непередбачувані події я і влаштую, але до того ще є час. Та й ревенант, колишній віконт Семен Тарій Альризький, теж не поспішав з’являтися з новинами. Ймовірно, він займається підготовкою, але, згадуючи слова Ноеля під час нашої зустрічі, мене хвилювало ще дещо.

Стожар прямо сказав – про задум підпілля йому повідомив стихійний демон Бранибор, а що як хтось з вісімки теж має зв’язок з демоном нашого світу, просто не показує цього? Чи знайомий зі свідомим духом, як я з ревенантом? Яка взагалі ймовірність того, що план не розкриють ті, хто точно буде проти його втілення?

Струснувши головою, я спробувала прогнати дурні думки, аби не накручувати себе ще дужче, бо чим далі, тим гірші сценарії почали з’являтися перед очима.

Можливо, Северин просто бажає обговорити наші дії під час наступу та завчасно розподілити команду, а я вже надумала різного. В будь-якому разі, поки генерал сам не скаже причину зборів – я її не дізнаюся.

Більш-менш заспокоївши себе – вже значно впевненіше попрямувала до вхідних, двостулкових дверей потрібного маєтку, йдучи одразу за Берсерком. Відчинивши двері, біля яких сьогодні не стояла охорона, Сато пропустив мене вперед, а потім одразу кивнув в бік від сходів на другий поверх.

Ми пройшли в дальній кінець коридору, а вже там звернули ліворуч, опинившись в просторій залі, що нагадувала кімнату для нарад, але лише через великий, овальний стіл зі стільцями. Насправді складалося враження, що з тренувальної зали забрали приладдя, а натомість поставили стіл та додали світла.

Тут вже знаходились всі северинівські воїни, разом з ним самим. Сам Буйтур, з купою паперу та різноманітними кресленнями, сидів за столом, похмуро додаючи якісь мітки олівцем. Менестрель з Сиреною, які знаходилися трохи поодаль, теж займали стільці, тоді як Штурман з Феніксом вели неспішну розмову біля колон. Що ж, схоже, чекають лише нас з Сато.

– Северине, ми тут, – голосно дав про себе знати мій напарник, зачинивши за нами двері. – Щось сталося? Чому такий поспіх з нарадою?

– Сато, – Северин поглянув на некромага розсіяним поглядом, а потім помітив й мене: – Скарлет, радий, що ти теж прийшла.

Бурштинові очі дивно потемніли, вдивляючись в мої, після чого генерал задумливо відкинувся на спинку свого крісла та потер підборіддя. Він зберігав спокій, але наступні його слова вибили мене з рівноваги. Та що казати, не лише мене.

– Що ж, якщо всі в зборі, гадаю, більше немає сенсу відкладати, – промовив чоловік. – Менестрель, Штурман, Фенікс та Сирена, для вас нове завдання. Атакуйте нашого Шамана разом з Берсерком. Ви повинні їх вбити.

Він промовив ці слова, все так само спокійно дивлячись мені в очі. В голові зашуміло від жахливого передчуття, коли решта елітних воїнів одразу підібралися, облишивши попередню розслабленість, щоб наступної миті атакувати розгублених мене та Сато. Що, в біса, тут відбувається?!