Максим Темний. Володар Заборонених Земель. - Костянтин Шелест
Двері були незвичайні – рівний прямокутник ніби намальований. І як же їх відчинити? Торкнувся круглого п'ятачка який темною цяткою виділявся на лінії, що розділяла стіну і двері. З легким шелестом двері зникли. Жодних щілин або порожнин, куди вони могли б сховатися, не видно, але те, що двері були не ганчір'яні, а цілком матеріальні й щільні, так це точно. Прохід широкий, понад метр. Велика й абсолютно порожня кімната. Пройшов у глибину. Нічого не змінилося, тільки світліше стало, хоча світильники, як і раніше, ніде не видно. О... ось ще такі самі двері... пройшов у наступне приміщення. Санвузол. Без понтів у вигляді мармуру чи ще чогось, але акуратно. Перегородка, за нею білий друг. Незвичайна форма. Але чи не все одно куди гадити? Прикольно – так-то перегородка була прозора тільки зверху і до половини, а коли туди зайшов – стала непрозора вся. Ще перегородка. Напевно – душова, тільки де лійка або що тут має бути? Зайшов усередину і пошкодував – струмені води під непоганим тиском вдарили в нього з усіх боків. "Добре, що не окріп... а було б... – посміявся, вискочивши звідти. – ну що ж... доведеться митися ціляка"... Зняв увесь одяг, розвісив на перегородках сохнути. Сам, набравшись хоробрості, знов зайшов у душову. Усе повторилося. "Хороша вода... трохи тепліша б", – подумав і майже одразу відчув, що температура змінилася. Навіть забагато, надто гаряче. І знову температура підкоригувалася. Перед очима, так, як він звик бачити всілякі показники тиску й пульсу, з'явилися два рядки незрозумілої мови. Закінчувалися рядки явно цифрами. Не знайома мова... шкода. Тут же рядки змінилися.
Температура тіла – 36,7;
температура води – 28.
Здуріти... ця штука слухається... точно. Як то так? Нумо спробуємо... "Мило" – немає реакції. "Мийний засіб". Є – за дві секунди вода припинилася, щось невидиме затулило йому обличчя й одразу ж з усіх боків замість води хлюпнуло чимось рідким, слизьким, але з приємним запахом. Ось вам і мило... мийтеся, будь ласка... Ех... мочалку б... а фіг тобі – мочалка нізвідки не впала. Утім – і не треба... Ця слизька субстанція відмивала все сама. Кілька рахунків він намагався розтерти рідке мило по тілу, але знову включилася вода, змиваючи з нього все. Просто чудово. А витиратися чим? Так, чи що, сохнути? Аж ні – тепле повітря, такий собі здоровенний фен обдув його, приємно лоскочучи. Зітхнув. Як у дитинстві... ходив на плавання, до басейну... на виході з роздягальні, наприкінці коридору, стояли крісла з великими штуками зверху – голову засовуєш і приємний теплий вітерець сушить волосся... за комірець задуває... Так приємно... Завжди спати хотілося і не хотілося більше нікуди йти... Він ще якийсь час думав, що тітки, які сідають у ці крісла, цим апаратом собі зачіску роблять – засунула туди мокру голову, витягла вже всю в кучериках... Гаразд, усе це здорово... він голий, сухий і теплий. Далі-то що? От би одяг ще випрати... Може тут теж щось для цього є? – У стіні, поруч із душовою, відкинулися дверцята. – Схоже – воно. Всередині темно, нічого не зрозуміти. Ризикнути? У крайньому разі – доведеться жити голим, поки не помру.... А якщо це все-таки місцева пралка – то хоч помру в чистому. Махнувши подумки рукою, одним махом закинув у отвір усе, навіть чоботи. Прати так прати. Зачинивши дверцята, згадав, що бабуся змушувала вивертати речі перед пранням... ну і фіг з ним. Не в цьому зараз питання.
Як був, голий і сухий, потопав далі. Температура скрізь була однакова, холодно не було. Другі й треті двері вели в абсолютно аналогічні апартаменти. А от у четвертих було цікаво. Зброя. Мечі, кинджали, ножі, списи, сокири, палаші, луки й арбалети всіляких конструкцій і ще безліч усього такого, назву чому він не знав. Седж... його кімната, напевно. Він тоді говорив, що зброю всю перетягнув уже... Значить – це точно той притулок, куди вони мітили від самого початку. Усе у великій кількості було розставлено по підставках або висіло на гаках. За нинішніми мірками – скарби. Висококласна зброя, що пережила Катастрофу... За один меч Сатха пропонували нечувану суму, а тут кілька сотень всякого. Причому зроблена вона не кимось, а самим Седжем... Он, у кутку стоїть горн і ковадло, і ще всяке, ковальське, уздовж стіни. І як притягнув-то сюди? Магія-магією, а стіни і повороти в тунелях ніхто не скасовував. А ось присутності його самого тут не відчувається. Усе стоїть, ніби щойно принесли і поставили. Акуратно на стойках та полицях. Ніхто не торкався жодного разу. Ну так... хто тут що чіпатиме? Попередник може й заходив, та тільки навряд чи божевільний коваль дозволив би чиїмось рукам чогось торкатися.
П'яті двері сподобалися, поки що, найбільше. За ними був коридор, що привів просто на кухню. Велика кухня, просто-таки величезна. Посередині – варильна поверхня, на кшталт такої, як у таверні в Тіли. На стінах усілякі сковорідки, жаровні, котли, каструлі, черпаки та інше начиння. Хм... і навіщо стільки? Десять дверей, з них одна вхід і одна – кухня, вісім мешканців, максимум. А де ж їжа? Адже приносив же йому їжу цей, не привиділося ж. М'ясо... ти де? У стіні відчинилися чергові двері, повіяло холодком. З'явилися запахи їстівного. Йой!! Це холодильник... Живемо...
Через півгодини він уже розклав на столі здобич – шматок м'яса, рис, кілька морквин, сіль і спеції. До всього цього були питання. По-перше – те приміщення не холодильник. Холодом звідти не віяло. Кілька ящиків із крупами, ящики з овочами, фруктами та іншою зеленню, коробки зі спеціями і сіллю, окремо дві великі полиці під склом зі шматками м'яса, різного розміру і походження, молочною і рибною продукцією. І все це мало свіжий вигляд і не тільки вигляд – на дотик все було чудової якості та запаху. І якщо в тактильних відчуттях можна було сумніватися, то вже в запахах він був упевнений. І як це влаштовано? Місцевий молочник приїжджає? Ага, прямо через пустелю, тунелями, заодно і м'ясо везе, і картоплю з крупами. Поки що варіант, придатний до розгляду, був один – усе це приміщення щось на зразок тієї сумки, що в нього була. У ній теж нічого не псувалося, свіжосмажена риба мала такий самий вигляд навіть за кілька днів. Довше він просто не пробував. Ок, подумаємо про це пізніше. Зараз треба збацати супчик. Вибрав казанок відповідного розміру. Літрів на п'ять. А чого розмінюватися на дрібниці? Ще ж і обідати, і вечеряти, і завтра теж... зупинився в замішанні, дивлячись на продукти – це все треба якось помити, порізати... а чим? Ні, ну ніж-то є, але має ж тут бути щось місцеве? Вода, ніж – подумав він за тим самим принципом, як і в душовій. Мийка сховалася за черговими дверцятами, щойно поклав туди м'ясо, дверцята зачинилися, легке шипіння і відкрилися знову, видаючи продукт. Утім, нормальна мийка знайшлася поруч. Ага... автоматика і кібернетика, магія і наука... а досвід і майстерність кухаря жодна магія не замінить. У підсумку, ще хвилин через сорок суп доварювався на невеликому вогні.
