Темрява для Шамана - Владислава Раф

Зітхнувши, я нічого не відповіла. Стягнула стрічку з розпатланого волосся та наблизилася до Селени, бажаючи вмитися. Може Лад і справді вважав так, як говорив, але внутрішнього задоволення від перемоги не було.

Холодна річкова вода додала бадьорості втомленому тілу, тож сумні думки почали відступати. Розчесавши волосся пальцями – я зібрала пасма в просту косу, аби не заважали.

Прохолодний вітерець приносив полегшення і я не одразу помітила, коли демон опинився поряд. Присів навпочіпки ліворуч від мене й легенько повернув моє обличчя до себе за підборіддя.

– Що не так? – запитав, серйозно поглянувши в очі.

– Та ні, все добре. Просто... напевне, я надто звикла вести бій так, ніби від нього залежить моє життя. А зараз...

– Це не ринг, моя теє. Не обов'язково ламати мені кістки, аби довести власну перемогу. Я здатен визнати свій програш. Чи ти сумніваєшся в моєму вмінні оцінювати бойові навички та стиль?

– В цьому тобі точно не відмовиш, – гмикнула, усміхаючись його словам. Прибравши чоловічі пальці з власного підборіддя – знову перевела погляд на спокійну гладь. Чомусь після його слів прийшло полегшення. За короткий час нашого знайомства демон встиг стати мені близьким другом. – Дякую. Я рада, що ти поряд.