Володар драконів - Корнелія Функе
— Ти не передумав? — запитав він, коли Лунг влігся поруч із ним на кам’яній долівці. Молодий дракон заперечливо похитав головою:
— Тільки я лечу не сам. Сірчана шкурка полетить зі мною.
— Отакої! — старий дракон глянув на Сірчану шкурку. — Ну й чудово. Вона тобі знадобиться. Вона знає людей, загалом тямуща, і вся їхня порода не така довірлива, як наша. У цій подорожі усе це буде зовсім не зайве. От лишень з її апетитом буде важкувато, але вона, напевно, звикне іноді голодувати.
Сірчана шкурка з тривогою подивилася на свій живіт.
— Отже, слухайте, — продовжував Зубчаста борода. — Я, звичайно, вже не так багато пам’ятаю. Картинки все частіше плутаються у мене в голові, але ось що я знаю точно: вам треба летіти до найвищих гір світу. Вони лежать далеко на сході. Саме там шукайте Поділ неба. Шукайте гряду покритих снігом вершин, що оточують долину, немов кам’яний вінець. Блакитні квіти… — Зубчаста борода заплющив очі. — У них такий аромат, що вночі у морозяному повітрі іноді здається, відчуваєш його на губах, немов коштовний трунок, — він зітхнув. — На жаль, мої спогади давно вже зблякли, вони ніби як оповиті туманом. Але там справді чудово, — його голова впала на лапи, очі закрилися, дихання стало важким. — І ще, — пробурмотів він, — око Місяця. Не можу згадати.
— Око Місяця? — Сірчана шкурка схилилася над ним. — Що це таке?
Але Зубчаста борода лише сонно похитав головою.
— Не пригадую, — видихнув він. — Стережіться, — він говорив тепер так тихо, що слова його насилу можна було розібрати, — стережіться Золотого… — з його пащі пролунало хропіння. Лунг підвівся, задумливо дивлячись перед собою.
— Що це означає? — запитала Сірчана шкурка з тривогою. — Слухай, давай його розбудимо.
Але Лунг похитав головою:
— Хай спить. Не думаю, що він може сказати нам більше, ніж ми вже почули.
Вони тихенько вийшли з печери. Лунг подивився на небо — там уперше за цю ніч з’явився місяць.
— Ну ось, нарешті, — сказала Сірчана шкурка, піднімаючи лапу. — Принаймні дощ скінчився.
Раптом вона ляснула себе по лобі і поспіхом скотилася зі спини Лунга:
— Печериця і луговий опеньок! Мені ж ще потрібно зібрати провізію в дорогу! Адже хтозна, в які безрадісні й голодні місця, де немає грибів, нас закине. Я швидко, — вона помахала у Лунга перед носом волохатим пальцем. — Тільки спробуй полетіти без мене! — і зникла в темряві.
— Чесно кажучи, ти не дуже багато знаєш про те, що збираєшся шукати, Лунгу! — стурбовано прогугнявив Щур. — Ти не звик орієнтуватися по зірках, а Сірчана шкурка зазвичай так перейнята своїми грибами, що не відрізняє південь від півночі і місяць від Вечірньої зірки. Ні, — Щур пригладив вуса і глянув на дракона, — так не годиться. Повір, наразі вам не обійтися без допомоги. Я маю кузена, він складає географічні мапи — особливі мапи. Цілком можливо, що він не знає, де розташовується Поділ неба, але де шукати найвищі гори на світі, він тобі точно зможе підказати. Лети спочатку до нього. Щоправда, відвідати його — справа не зовсім безпечна, тому що… — Щур скривився, — він мешкає у великому місті. І все ж таки, я гадаю, варто, варто ризикнути. Якщо ти вилетиш негайно, то за дві ночі ти туди доберешся.
— У місто? — Сірчана шкурка з’явилася з туману, як привид.
— Чорт забирай, тобі обов’язково лякати мене до смерті? — обурився Щур. — Так, мій кузен мешкає у місті, серед людей. Якщо ви, перелетівши через море, будете летіти весь час на схід вглиб континенту, ви обов’язково там опинитеся. Його не проминеш — це величезне місто, у сто разів більше за нашу долину, суцільні мости і вежі. Мій брат мешкає там у старому складі біля річки.
— А на вигляд він схожий на тебе? — запитала Сірчана шкурка, засовуючи в рот пучок листя. На спині у неї висів туго напханий рюкзак — здобич, яку вона притягла одного разу, навідавшись до людей. — Ну так, ви, щури, всі одне на одного схожі, сірі-сіренькі.
— Між іншим, дуже практичний колір, — пхикнув Щур, — на відміну від твоїх безглуздих плям. Але мій кузен — білий, сніжно-білий. Це його дуже засмучує.
— Досить сперечатися, — сказав Лунг і подивився на небо. Місяць вже стояв високо. Якщо він хоче вилетіти сьогодні вночі, пора вирушати.
— Сідай, Сірчана шкурко, — сказав він. — Чи нам прихопити з собою також Щура, щоб тобі було з ким сваритися?
— Ні вже, дякую, — Щур злякано відскочив на кілька кроків. — Не маю ані найменшого бажання. Я віддаю перевагу дізнаватися про світ із розповідей. Це набагато безпечніше.
— Я, до речі, взагалі ніколи не сварюся, — пробурмотіла Сірчана шкурка з набитим ротом і видерлася драконові на спину. — Просто ці гостроносі завжди ображаються.
Лунг розправив крила. Сірчана шкурка міцно обхопила руками зубець його спинного гребеня.
— Бережи себе, Щуре, — дракон нахилив шию і лагідно тицьнув звірятко носом. — Я тепер довго не зможу захистити тебе від диких кішок.
Він відступив на крок, відштовхнувся від мокрої землі і потужними помахами крил набрав висоту.
— Ох, та що ж це в біса таке! — простогнала Сірчана шкурка, вчепившись у гребінь до болю у волохатих пальцях. Лунг здіймався все вище у нічне небо. Холодний вітер свистів у гострих вухах маленької кобольдихи.
— Ні, я ніколи до цього не звикну, — бурмотіла вона. — Хіба що в