Зворотний бік сутіні - Дарунок Корній
Зітхнув. Птахо, Птахо! І де ти тепер літаєш? Відтоді, як жінка кинула Стрибога, всі світи наче показилися. Рівновага ледве трималася. Хтозна, на яких шарнірах і завдяки кому чи чому? Може, завдяки оцьому юному світлячку, Остапку, який досі наполегливо вірить і в любов Стрибога до Птахи, хоч той її мало не вбив, і в любов Мальви, хоч та зараз у Темному світі й от-от вип’є з Темної чари — як не з власної волі, то з примусу. Адже темні по-іншому переконувати не вміють. Птаха перед зникненням говорила, що вирушає у світ неврів, щоб залагодити деякі справи. Та несподівано вчора від Мирослада прийшов наказ привести терміново у світ неврів одразу двох учнів. А це означало, що Птахи у світі Білих Вурдалаків немає і що жінка, очевидно, терміново змінила плани. Може, з Мальвою щось трапилося?
Посолонь хвилювався. Жодних новин. Відведе хлопців та шукатиме Птаху.
— Йменням Сварожого кола вітаю вас, Учителю Посолонь! Підіймаю вгору руки та благаю у Творця небесного благодаті для всіх сварожичів та всіх тих, хто ними не став, але прагне бути!
Першим до нього добрався Остап і, поки говорив слова привітання, доклигав і Дуж. Той привітався лаконічно:
— Нехай береже нас Сварог!
— Ну що, хлопці, готові? — Посолонь не чекав відповіді, тому відразу докинув: — Бережи нас, Дажбоже, та коло Свароже!
Рушили до Східних воріт.
— Ці ворота, хлопці, у світлому світі вважаються найбезпечнішими. — Учитель вирішив говорити, це відволікало від різних, не завжди позитивних думок. — Так траплялося, що через них завжди приносилися лишень добрі вісті. Пригадуєте, я вам розповідав історію про велику війну між світлими та темними, яка була давно-давно. Звісно, потрібно зважити, що між темними та світлими час від часу стаються суперечки. Але то була справжня війна, бійня просто. У ній загинуло багато безсмертних. Під час тієї війни доля Яровороту висіла на волосині й потрібно було якось убезпечитися, тобто кудись заховати цілий світ. І заховали. У світі Невидимих. Нічого з матеріального з собою не брали. Світ Невидимих міг легко заховати людей, але не речі. Тож змушені були відмовитися від усього, що могло видати. Нічого не взяли, крім воріт. Бо ці ворота береже стара, як світ, магія. Вона живе в скрипінні засувів, в одвірках дверей, у рипучому порозі, у таємничому моменті відмикання. Бо коли відчиняються двері, ніколи напевно не знаєш, що чи хто за ними. Адже там може бути всяке. Тільки не за цими воротами. Магія воріт слугує оберегом і не допускає чужинців у Яроворот. Тож у часи війни всі чотири брами були забрані у світ Невидимих, поки тривала бійня. І їх дуже гарно замаскували. Не буду казати як — свого часу дізнаєтеся. Та це не минуло даремно. Коли ворота повернули назад, то з’ясувалося, що разом із ними у Яроворот потрапили чудні істоти зі світу Невидимих, які у Яровороті враз стали аж надто видимими. Істоти так прикипіли до дверей, що повертатися назад додому і ставати невидимими категорично відмовилися.
Тож Великим Гласом старійшин світлих світів було одностайно прийнято рішення убезпечити ворота подвійним захистом. Тобто крім старої магії ворота почали оберігати ще й чарівні істоти. Нашу Західну браму, крім заклинань та оберегових знаків, охороняє Рарог, вогняний крилатий сокіл. Правда, він мандрівник ще той. Сам з Райського саду, довго мешкав у світі Невидимих, а тепер от знайшов собі нове заняття — Воротар Західної брами. Північні та Південні ворота оберігають відповідно Триголовий та П’ятиголовий Змії, а це просто ідеальні воротарі. Незваних гостей тут змії живцем засмажують. Ці ворота береже не лише магія.
— Ну і шо? — тільки й почулося від сумного Дужа. — Хай йому грець. Ми ж не чужинці для воріт, ми — свої.
Остап зацікавлено слухав, хоча розповідь про ворота і його охоронців вже не раз чув.
— Та нічого, — розчаровано відповів Посолонь. — Навіть те, що знаєш, Дуже, не завадить інколи повторювати. Тоді давайте поговоримо про те, що вам невдовзі знадобиться. Варганом у світі Білих Вурдалаків як ключем користуватися заборонено. Тому ваші залишаються у мене. Здасте, щойно дійдемо до воріт. Чому мені? Відповідаю. А щоб не було спокуси заховати в складки одягу, а мені набрехати, що просто забули віддати. З цього слідує наступне: у Яроворот зі світу неврів можна повернутися тільки через ці ворота, і ніяк інше. Ворота з боку світу неврів вас мають випустити. Випускають вони в двох випадках: з дозволу Учителя Мирослада і коли ви отримаєте у світі неврів свій тотем та станете позначеними ним. Тому, дорогі мої, пересуватися світом неврів дозволяється лишень нозями. Уточнюю: босими нозями. Тому, хлопці мої дорогі, перед тим, як зайдемо у світ неврів, прошу і взувачку мені свою віддати. Неври з повагою ставляться до землі, тому стараються якнайменше нашкодити їй. Через це й взуття не носять. За давніми віруваннями неврів, першого невра батько Род створив зі складки на своїй ступні. Тому на місце, де є присутність істини та сили, неври не чіпляють пута. Звикайте, хлопці, ходити босими.
Остап лишень знизав плечима. Оце здивували! Пхе! Він любив ходити босоніж, чути, як під ногами ніжно шурхотить земля, перешіптуються камінчики, росте трава. Його тривожило інше. Він за якусь мить побачить свого рідного діда, справжнього, живого, із плоті та крові. Як багато усього ставалося у його житті! Ще вчора він був круглою сиротою, а сьогодні у нього з’явилися кровні родичі. Батько, дід. І нехай батько знати не хоче про нього, і нехай він зрікся власного сина, та все це показне, бо… Він таки врятував його від неминучої гибелі.
Якби не прохання Шепота, хтозна, кого з дітей світу Сонячної Мушлі вибрала б Птаха для порятунку? Хоч вона й стверджує, що він ідеально підходив. Але стверджує вона це тепер, а тоді? Прохання батька, схоже, стало вирішальним. І він, ще вчора сирота, безхатченко, повертається до рідного дому. Як би тішилася з цього Мальва! Він це знає і розуміє тепер її на сто відсотків. Її батько також не ідеал, але потяг крові, кровні узи, які не так легко здолати навіть безсмертним… І Мальва пішла у світ батька добровільно. Адже
