Темрява для Шамана - Владислава Раф

Гмикнувши на таку бурхливу реакцію, демон тільки усміхнувся і першим рушив за маленьким королем. Я ж лише з шумом видихнула – зрозуміла, що рішучу дитину, налаштовану мене привітати, зупинити буде важко. А тому слухняло пішла слідом, спостерігаючи за своїми супутниками.

Мимоволі перевела погляд на Лада, що тримав Севастіяна за руку. Замислившись, я ледь не спіткнулась, пригадуючи дещо з минулого. Отже, він справді був на моєму боці з самого початку?

Якщо подумати, ще два роки тому, коли я вирішила стрибнути з мосту – саме вітер намагався мене зупинити. Відштовхував від перил, а коли стрибнула – старався втримати чи послабити падіння. Звісно, нічого не вдалося, адже тоді зв'язок зі стихією в мене був дуже слабкий.

І потім... Лад не бажав зла Санті та саме він посприяв моєму поверненню, показавши духу Хорт з моїх спогадів. Демон привів її туди, чим значно зменшив вплив герцогині на свідомість пращурки, адже Адаманта створювала для Санти штучні спогади. Тоді ж дух звільнився, залишивши моє тіло, а я змогла прокинутися.

– Скарлет, не відставай! – вигукнув Тома. Він впевнено рухався поряд з Ладом, якого вже прийняв за свого.

Шатен теж зупинився, з подивом спостерігаючи за мною через плече. Усміхнувшись їм, я наблизилась, легко потріпавши світле волосся дитини. Зкуйовджений король тільки відмахнувся і попрямував далі.

– Все добре? – демон здійняв брови, уважно вдивляючись в моє обличчя.

– Звісно, – я кивнула і зробила вже було крок за Томою, та на мить таки затрималась: – дякую. За все, що ти для мене зробив, Ладе.