Шлях королів. Хроніки Буресвітла - Брендон Сандерсон
— Але ж це дивно й страхітливо, — не здавався командир. — Саме цим і займалися Променисті! А кожен знає, що вони були зрадниками.
— Ще б пак, — фиркнув Моаш. — Як-от усім відомо, що світлоокі обрані Всемогутнім, щоби правити, і завжди чинять шляхетно та справедливо.
— Ми — Четвертий міст, — докинув Шрамм. — І бували в бувальцях. Пожили своє в крємі й дізналися, як воно — почуватися наживкою. Тож якщо це допомагає вціліти — значить, хороша штука. От і все, що тут можна сказати.
— То ти можеш навчити й нас? — перепитав Моаш. — Показати, як це робиться?
— Я… не певен, чи такому можливо навчити, — зізнався Каладін, кинувши погляд на Сил, яка сиділа на камені поблизу з виразом цікавості на обличчі. — І навіть до пуття не знаю, що це.
Ті, здавалося, підупали духом.
— Але, — поквапився додати командир, — це не означає, що нам не варто спробувати.
Моаш усміхнувся.
— А можеш зробити це знову? — запитав Дрегі, видобуваючи сферу — невеличку світну діамантову скалку. — Просто зараз? Хотілось би поглянути в спокійнішій обстановці.
— Дрегі, це ж тобі не цирк, — дорікнув Каладін.
— Невже ми не заслужили? — озвався зі свого каменя Сиґзіл, нахиляючись уперед.
Каладін завагався. А тоді несміливо простяг палець і торкнувся сфери. І вмить різко вдихнув — усотувати Буресвітло виходило в нього все краще й природніше. Осяйна кулька потьмяніла. Світло засочилося з його шкіри, і він задихав у нормальному ритмі, щоб воно швидше витікало й було краще видиме. Скеля витягнув стару драну ковдру — нею користувалися для розпалювання — і накинув її на багаття, сполохавши спренів вогню й на кілька митей зануривши присутніх у темряву, доки крізь неї не пробилися омахи полум’я.
І в тій темряві Каладін сяяв — чисте біле Світло здіймалося з його шкіри.
— Буря… — тільки й видобув Дрегі.
— То що ти можеш із цим робити? — повторив зацікавлений Шрамм. — Ти так і не відповів.
— Я й сам поки не певен, — сказав командир, підносячи долоню собі перед очі. Вона за мить потьмяніла, а вогнище пропалило ковдру, знов освітивши всіх тих, хто зібрався довкола. — Бо це остаточно підтвердилося всього кілька тижнів тому. Я можу притягувати до себе стріли й склеювати камені. Світло робить мене сильнішим і швидшим, а ще зцілює мої рани.
— Наскільки сильнішим воно тебе робить? — запитав Сиґзіл. — Яку вагу витримують склеєні тобою камені й упродовж якого часу залишаються скріпленими? У скільки разів швидшим ти стаєш? Удвічі? Удвічі з чвертю? На якій максимальній віддалі може перебувати стріла, щоб ти її притягнув? І чи вийде в тебе притягнути й інші предмети?
Каладін лише заблимав очима.
— Я… я і гадки не маю.
— Схоже, усі ці параметри не зайве було б уточнити, — озвався Шрамм, потираючи підборіддя.
— Ми могли би провести випробування, — підхопив усміхнений Скеля, склавши руки на грудях. — Це гарна ідея.
— Може, тоді нам вдасться збагнути, як би й собі такому навчитися, — зауважив Моаш.
— Забудь, — похитав головою рогоїд. — Нічого не вийде. Тут задіяний голетентал. Вдасться тільки йому.
— Ти не знаєш цього напевне, — заперечив Тефт.
— Знаєш, не знаєш… — кухар махнув на нього ополоником. — Жуй рагу.
Каладін здійняв руки.
— Хлопці, про це не можна розповідати стороннім. Мене сахатимуться — а то й запідозрять, що я пов’язаний зі Спустошувачами чи Променистими. Пообіцяйте мені.
Він обвів їх поглядом, і ті один за одним кивнули.
— Але ми хочемо допомогти, — пояснив Шрамм. — Навіть якщо самі не навчимося. Ця штука — частина тебе, а ти — один із нас. Член Четвертого мосту. Правда ж?
Командир глянув у їхні сповнені ентузіазму обличчя й не міг не кивнути у відповідь.
— Угу. Так, ви можете допомогти.
— От і чудово, — підсумував Сиґзіл. — Я підготую серію завдань, щоб виміряти швидкість, точність і міцність створюваних тобою зв’язків. Доведеться нам знайти якийсь спосіб, щоб встановити, чи не здатен ти на що-небудь іще.
— Скинь його зі стрімчака, — підказав Скеля.
— А що це дасть? — здивувався Пійт.
Рогоїд знизав плечима.
— Ну, якщо він має й інші здібності, то за таких обставин вони проявляться, хіба не так? Ніщо так не сприяє змужнінню хлопчика, як падіння зі стрімчака!
Каладін кисло глянув на нього, і здоровань засміявся:
— З низенького, — він скористався вказівним і великим пальцями, наочно демонструючи, наскільки крихітного. — Ти мені надто подобаєшся, щоб посилати тебе на великий.
— Гадаю, усе це просто жарти, — промовив командир, куштуючи рагу. — Але про всяк випадок підвішу тебе цієї ночі до стелі, щоб ти не ставив наді мною експериментів, доки я спатиму.
Мостонавідники розсміялися.
— Тільки не світися надто яскраво, доки ми не позасинаємо, гаразд, харизматику? — кепкував і Лопен.
— Щосили намагатимусь.
І з’їв ще ложку рагу. Воно смакувало навіть краще, ніж зазвичай. Може, Скеля вдосконалив рецепт?
Чи вся річ була в чомусь іншому? Відкинувшись на стіну казарми, він працював щелепами, а решта обслуги тим часом загомоніла, балакаючи про домівки й минуле — на теми, які колись вважалися забороненими. Підійшли й кілька членів інших команд — здебільшого поранені, яких свого часу врятував Каладін — і навіть кілька неприкаяних душ, які все ще не спали. Хлопці з Четвертого мосту їх радо зустріли — кожному знайшлася миска рагу та місце біля багаття.
Усі виглядали не менш змученими, ніж почувався й сам командир, але ніхто й не думав лаштуватися відпочити. Однак тепер той розумів чому. Бо люди сиділи разом, ласували смачним рагу та дослухалися до тихої розмови, доки вогнище тріщало й пострілювало, посилаючи в повітря палахкотливі омахи жовтого світла…
А це відновлювало сили краще за будь-який сон. Каладін усміхнувся, відхиляючись назад, і глянув угору — на темне небо й великий сапфіровий місяць. А тоді заплющив очі й
