Прокляття рейлі - Вікторія Сурен

— Бісиш, — шепочу під носа, а тоді фиркаю, рушивши назад до свого мішка.

Ліс чистий, і я не розумію, що саме мушу прибирати. Іду так глибоко, що неодмінно маю дістатися до цивілізації, але в один момент…

Потік гострого вітру б’є мені в обличчя, і я відлітаю назад, покотившись травою. Хутко підводжуся й дивлюся углиб лісу: він нічим не відрізняється від решти.

Проте варто зробити кілька кроків вперед, як на мене починає ринути страшний потік вітру. Я намагаюся встояти, відставивши одну ногу назад, проте стихія така потужна, що змушує мене від’їжджати назад, зчепивши зуби.

— Трясця вашій матері!!! — хутко задкую, влетівши спиною в стовбур дуба.

Бляха.

Це зменшує коло можливостей для втечі.

Однозначно.