Темрява для Шамана - Владислава Раф

Піднявши інструмент – мимоволі заплющила очі і піднесла мундштук до губ. Повітря слухняно наповнило тіло флейти, лунаючи музикою з-під моїх пальців. Вітер раптом увірвався до кімнати, заплутавшись в срібних дзвіночках та моєму волоссі.

– Прийди, – наказала, набираючи повітря в легені й знову продовжила гру. Мелодія лунала, а на неї відгукувався вітер, наче вказуючи потрібну послідовність та ритм для флейти.

Я відчула ледь знайому присутність згодом, але не спинялась, щоб не злякати. Лише сповільнилась, розуміючи, що стихія починає слідувати за мелодією. Майже так само, як вода за моїми рухами сьогодні вранці.

– Звала мене, тея? – приємний голос пролунав саме тієї миті, коли я зупинила гру.

Досі не відкривала очей, хоча й відчувала присутність гостя зовсім поряд. Легка тканина його одягу ледь торкалася моєї гомілки, а уважний погляд з цікавістю вивчав моє обличчя.

Дух легенько торкнувся середнього дзвіночка, пов'язаного на флейті, та випадково зачепив кінчиками пальців мою долоню:

– Можеш відкрити очі.

Тей, тея – в легендах згадувалося саме це ввічливе звернення до древніх, замість звичних лорд чи леді.