Енергія Істини - Пролог (e/verity - Prologue) - SigmArs

Факт смерті старого ще довго не міг випасти з голови Бернарда... – але хлопець вирішив поберегти це в таємниці.

(— Здається, або протягом минулого року, зі мною постійно трапляється якась хрінь. І чим далі то гірше)

— Що відбувається?

— Та це просто офіцер відчув щось знайоме. Він у нас народився в західних землях – і тепер торочить, що відчуває присутність небезпеки. Типу він навчився інстинктивно відчувати таке. Хоч багато не вірять хоча починають нервувати. – додав один з попутників.

Усі поїли і зібралися через годину. Пізніше колона продовжила рух.

З часом, окрім одноманітних сосен й кущів, на їхньому шляху почали зустрічатися: дуби, берези, а навіть немало плодових дерев, а кам’яні глиби повністю зникли.

Вози недавно увійшли на територію "дикого лісу Ще до зникнення старця, Бернард підозрював щось, як раптом...

— Гей, чуєте? – пролунав голос з натовпу.

Протягом кількох секунд комусь здалося, що чується дивний звук, що виходить із лісової чащі.

Спочатку Бернард не надавав цьому багато значення і думав, що це йому почулося, але інші також скаржилися. Капітан заспокоїв усіх та наказав підлеглим продовжувати шлях, ігноруючи те, що відбувалося. Але з часом рев почав збільшуватися, і через кілька хвилин навіть командир не витримав.

— Водій, прошу вас на секунду зупинитися, – низьким, грубим голосом наказав той. — Мені потрібно дещо перевірити.

 Хочу доказати нашим гостям що нічого боятися. Ти офіцер залишся на всяк випадок з конвоєм. Я візьму двох воїнів з собою.

Весь конвой зупинив рух, Вони в трьох рушили вперед, а коли відійшли на десяток метрів углиб, а дивний рик, на диво, зник.

Вищий по службі, розглянувши місцевість, передав всім, що нічого боятися і вернувся назад.

— Бачите, тут нічого боятися, це всього лише лісові тварини, які самі тремтять від страху, побачивши нас. Це безтурботно кричав капітан, пройшовши наполовину до своїх підлеглих.

Колеса знову почали обертатися, віз продовжив рух…

— Дивно це все.. – подумав Бернард. — Але головне, що все закінчилося добре…

Коли той вирішив піти в стрій, над ним раптом постала величезна тінь, перекриваючи також декільких підлеглих. Звичайний солдат що йшов спереду вирішив обернутися і впав, без дару мови.

— Капітан, напевно, навіть не встиг зрозуміти, що тут відбувається. 

Замість голови Інокентія стирчала морда якогось звіра, що вже глибоко впилась своїми гострими зубами немов лезо в його шию.