Зворотний бік сутіні - Дарунок Корній
Будинок хлопців зовні дуже нагадував хатки у Яровороті. З тою лишень різницею, що всередині був набагато просторішим, аніж здавався ззовні. Хлопці виділили їй кімнатку на другому поверсі. Мила чистенька світлиця, набагато привітніша від того, що вона мала в Темному світі. У шафі Мальва знайшла і дівчачий одяг. Лед сказав, що це одяг сестри Полелі, з якого та виросла і тепер не носить. Мати заборонила його викидати чи віддавати комусь, сказала, що ще знадобиться. Ніхто з Ладою не сперечався. Знадобиться — то знадобиться, кому воно заважає? Мальві дозволили вибрати будь-що. Могла носити хоч весь відразу. Але вона не поспішала. Лада чомусь дорожила тим одягом, можливо, тому, що був він особливим. Тому дівчина вибрала собі найскромнішу суконку та зручні шкіряні постоли.
Вікно в кімнаті Мальви займало цілу стіну, запускаючи досередини багато світла. Вікно дивилося своїм пильним оком на схід. Спекотно в кімнаті не було. Липа, що росла поруч, створювала затишну тінь, і сонце прямими променями до помешкання не потрапляло.
Так, зелені у цьому світі було чимало. Довкола хатинки ріс розкішний квітник. Вже звикла до того, що в таких світах відсутня періодичність у цвітінні. Тобто зазвичай начебто спочатку квітнуть підсніжники, тоді нарциси й тюльпани, а за ними конвалія та півонії, а вже згодом гладіолуси з жоржинами та хризантемами. Так, то звично для світу Єдиного Бога і тої місцевості, де росла Мальва. У світі Оранти, наперекір законам ботаніки, квітло все нараз — щедро, яскраво та гарно.
Сніданок завжди чекав вранці на столі в їдальні вже зготовлений. Зрештою, як і обід та вечеря. Лишалося тільки чогось побажати смачненького звечора, як воно дивним чином «вичакловувалося» назавтра у страви. Звісно, то була виключно поживна та здорова їжа. Замовлення на кшталт чіпсів чи піци тут не приймалися. Мальва за сніданком якось спитала хлопців, хто це все готує. Ті у відповідь хитро перезирнулися і загадково відповіли, що то сама Велика Матір і млинці смажить, і хліб пече… Потім хвилин п’ять реготали зі свого жарту.
Жарту вона не зрозуміла і тому ще раз серйозно перепитала:
— А скажіть мені, у вас також, як і в темних, є служки, тобто прокляті, які тут за вас усе роблять — прибирають, варять, перуть, чистять? Але вони у вас чомусь невидимі. Та це легко пояснюється: світ Оранти особливий. Чому запитую? Бо цікаво. От у Яровороті, наприклад, ми власноруч усе робимо, тобто безсмертні працюють нарівні зі смертними. Тобто у вас, як у темних, так? Я правильно все зрозуміла?
Коли вона пояснила хлопцям, хто такі прокляті, Полель навіть образився. Як Мальва могла таке подумати про світ Оранти? Просто у цьому світі все було так гармонійно влаштовано і діяла така сильна побутова магія, доведена їхньою матінкою до досконалості, що світ тут самоорганізовувався. Усі, хто потрапляв у нього з добрими намірами, відразу ставали його частиною. Мальву світ Оранти відразу визнав. Якби це було не так і світ відчув би її ворожість, то вона ніколи б не прокинулася після купання у Мертвій воді. Мертва вода «забрала» б Мальву собі. Але якщо допустити, що вона якось обдурила і Мертву воду, і світ Оранти та з поганими намірами втрапила сюди, то вже першого дня спрацював би закон відторгнення.
Мальва не розуміла. Полель чемно пояснював:
— Ну, це коли в палець потрапляє скалка, і якщо її не витягнути, то шкіра та м’які тканини в тому місці, де вона засіла, починають гнити і наривати, виштовхуючи її із себе. От щось схоже відбувається із незваними недобрими гостями у світі Оранти. Розповідати далі?
Мальва заперечливо похитала головою.
— Не журися, Мальво, — втішив дівчину Лед. — Тебе світ Оранти любить. Глянь, які він гарні сніданки та обіди для тебе готує, які квіти щоранку до твоєї спальні до сходу сонця приносить. Такі, як ти любиш.
Підморгнув по-зрадницьки Лед Полелю. Останній зашарівся. І стало зрозуміло, що квіти Мальві приносить цілком реальний із плоті та крові хлопець, а не світ Оранти. Таке, очевидно, з обідами, вечерями та сніданками. Але якщо хлопці не хочуть казати правди, то нехай не кажуть, таємничість, мабуть, цікавіша від реальності.
Мальва інколи згадувала свого служку зі світу Відтіні. Проклятого Боривітра. Він таки згадав своє ім’я. Добрі вчинки завжди повертають нам втрачене. Тепер вона це знала, і навіть прокляття не є вироком, якщо захотіти змін і чинити ті зміни. Творець добрий, Мати Оранта — любляча та всепрощаюча, яка не відвертається ніколи від своїх дітей, навіть найменших, навіть найвтраченіших. Мальва знайшла в одній з шухляд одягової шафи серед ножиць, кольорових ниток, стрічок воскову свічку та кресало. І щоранку та щовечора запалювала її в пам’ять про Боривітра. Молилася за спасіння його душі, як уміла. Молилася усім добрим силам за спасіння душі грішного, але такого дорогого їй тепер Боривітра. Без нього вона навряд чи врятувалася б. І язик не повертався тепер називати його проклятим. Цей чоловік мав ім’я. Відчувала, Боривітер повернувся із забуття, і вона знала напевно, що її молитва за спасіння душі Боривітра не єдина. Бабуся Горпина також ревно молить сили небесні за порятунок того, хто колись оступився, та має право все змінити.
Перед хаткою, на широкому та просторому подвір’ї, викладеному білим каменем, майже посередині стояв білий сваржень. Це було святилище, місце поклонінь та молитов. Замість фігури Чорнобога чи Білобога, як ото у світлому та темному світі, тут стояла фігура красивої жінки. Рисами та нагадувала їй Птаху. В очі зазирнути камінному ідолу не випадало можливості. Жінка закинула голову до неба, очі також дивилися туди. Руки тримала піднятими, долонями вгору, так переважно завжди віталася Птаха, примовляючи сакраментальне: «Йменням Сварожого кола вітаю тебе». Широке плаття, помережане солярними символами, сягало землі. Камінне волосся на голові жінки було зібране у тугий вузол, який тримався дивною заколкою, зробленою у вигляді місяця-молодика, що піднімав свої роги вгору. Здаля навіть здавалося спершу, що жінка рогата. У ногах жіночої фігури завжди стояли маки.
— Це хто така, Оранта? — відразу спитала хлопців Мальва, спостерігаючи, як ті дбайливо та старанно прибирають довкола жертовного каменю та біля камінної фігури.
— Так. І цим іменем теж її називають. А ще Матір’ю Земун, Богородицею, Дівою, Берегинею, Мокошою… Вона — Праматір усього живого, — статечно відповів Лед і поважно, опустившись на одне коліно, вклонився фігурі жінки.
— Як це? — Мальва здивовано дивилася на Леда. — А хіба не Сварог всьо довкола забацав,
