Максим Темний. Володар Заборонених Земель. - Костянтин Шелест

Повернувся в готель він до обіду.

– Анька... – дівчина, зайнята чимось разом з Аріталом, практично підбігла до нього, забувши про всі правила поведінки для пані, – усе гаразд, усі неприємності залагоджено, можеш не турбуватися.

– Я й не сумнівалася. Ви знаєте... ми...

– Судячи з твоїх щасливих очей – Нерль зробив тобі пропозицію. Чи не так? Я помилився? – Вона тільки кивнула, не в силах висловити своє щастя, – і він не злякався осуду суспільством?

– Ні, – тепер вона мотнула головою на знак заперечення, – він сказав, що йому байдуже, і якщо я хочу, то можемо поїхати хоч завтра.

– Просто чудово. Я радий за вас. Випробування труднощами – найкраща перевірка кохання.

У двері постукали, Макс здивовано глянув на дівчину, – Арітал прийшов... я думав він просто пройде повз. Може він тебе шукає? – Анне відчинила двері. Там справді стояв Арітал, за його спиною ховалася закутана в плащ фігура.

«Шо, знов?» – невесело подумав Макс, – не пройшла таки вона повз, а ти сподівався, бовдуре... Куди ж їй тут ще йти?»

Анне мишкою вислизнула за двері, але голос К'єт зупинив її.

– Будьте люб'язні, залишіться і ви теж... – Портьє перезирнувся з управителькою, але ослухатися не посміли. – Пане Мак... Я дуже винна перед вами, – голос дівчини зірвався, – чи пробачиш ти мене, мій принц? Я приймаю твою волю... прийміть і ви мою вірність... і честь. – Блакитні очі дивилися чисто й пронизливо.

– А як же... Тіон? – ти ж спадкова принцеса...

– Я відмовилася від прав на користь Неарри, у неї краще вийде. Не залишай мене, мій принц... ви маєте рацію – я не кохаю вас... я не бачу вас чоловіком або коханцем... але я дорожу вами.