Темрява для Шамана - Владислава Раф

– Гаразд, я розумію, що тут ми всі одна команда і вбивати один одного ніхто не буде. Але чому ти не використовуєш магію навіть в справжньому бою?

– Використовую, але в крайніх випадках, – похмуро відповів парубок. Помітно, що тема йому неприємна.

– Поговоримо з тобою про це згодом, – похитав головою Северин, не задовільнившись відповіддю. Після чого поглянув на мене: – як щодо тебе, Скарлет?

– Я використовую, – відповіла, повернувши Софі її штурвал. – Але завдання сьогодні було перемогти без неї, хіба ні?

– А ти завжди слідуєш правилам? – усміхнувся чоловік. – В бою проти тебе Штурман використовувала не лише зброю, але й магію задля її повернення, коли ти вибила штурвал з її рук.

– Не дивлячись на це, хитрість не принесла їй перемоги, – знизала плечима, не розуміючи, до чого він хилить. – Я вмію завершувати бій в свою користь не порушуючи правил. Це просто звичка – перемагати за будь-яких умов.

– Що ж, як би вправно ти не вела ближній бій, повертаючи перевагу суперника на власну користь, але так далеко заходити не варто. Намагайся перемогти з найменшими втратами, без шкоди для свого здоров'я.

Знизавши плечима, я нічого не відповіла. Часто захоплююсь боєм та стилем противника, шукаючи слабкі місця в чужих рухах, тож просто забуваю про власну безпеку.

– На сьогодні всі вільні, – махнув рукою Буйтур, повертаючи увагу листу, який тримав в руках. – Помилки ви знаєте, займіться ними і можете відпочивати.

Елітні воїни генерала затримуватися не стали, я так само. Швидко взулась та підхопила власний плащ, прямуючи на вихід, коли поряд з'явилася Софі. Жінка виглядала доволі дружелюбною, з цікавістю розглядаючи мене.

– А ти вправна, – усміхнулася руда, йдучи поруч коридорами маєтку. – Дарма я недооцінювала твій стиль. Мало кому вдавалося позбавити мене власної зброї до цього бою.

– Просто ти дуже відкриваєшся, – відгукнулася у відповідь. – Робиш широкий замах, коли атакуєш. Звісно, удари швидкі, але через це не вистачає часу змінити траєкторію, коли супротивник ухиляється. Так лише підставляєшся і залишаєш ліву частину тіла без захисту.

– Он як, – здивовано промовила Штурман, торкнувшись вказівним пальцем власної губи. – Зазвичай, в своїх атаках я використовую стихію вітру, тому не звертала увагу на такі дрібниці.

– Зрозуміло, – я гмикнула, мимоволі усміхаючись. І дійсно, Софі справді елітний воїн. Хотіла б я побачити повноцінний танець зі стихією – впевнена, видовище того варте. Використовувати вітер в бою можна досконало, з її ж швидкістю. – Думаю, стихія повністю доповнює бойовий танець, але без вітру в тебе слабкий захист.

– Дякую, – Софі усміхнулася. – Справді гарні поради. Великий досвід в рукопашному бою?

– Скоріше, достатній. Раніше я приймала участь в публічних спарингах на рингу. Часто суперники були сильнішими фізично та більш витривалими – доводилося вигадувати, як перемагати з моїми навичками.

– Хіба в Морті такі забави дозволяються молодим аристократкам? – здивувалась руда, поглянувши на мене. Я лише знизала плечима, і вона продовжила: – в тебе гарна адаптація, Скарлет. Не витрачаєш багато часу на вивчення рухів суперника, відразу розумієш послідовність та ритм чужого танцю, щоб перехопити ведучу роль. Ти навіть змогла направити мою ж зброю проти мене, хоча до цього жодного разу не тримала ойто в руках.

– Ойто? – я з подивом озирнулася на жінку.

– Так він називається, – пояснила Софі, кивнувши на штурвал, який кріпився шкіряними ременями до її спини. – Я придбала цього красеня подорожуючи островами, там же й навчилася володіти ним. Та навіть заморське походження нікому не заважає називати мого ойто звичайним штурвалом.

– Я не зустрічала подібну зброю раніше. Цікаво, а накінечники можна зробити отруйними?

– Звісно, вони такими і є. Хоча, на тренуваннях я використовую слабку, паралізуючу отруту. На завданні ж вона завжди смертельна, тож краще бути обережнішим, використовуючи чужу зброю.

Пересмикнувши плечима, я кивнула Штурману. Що ж, добре, що не схопилася за металеві кінці ойто, коли відібрала штурвал з рук рудої. Треба запам'ятати ніколи не чіпати чужу зброю – хтозна, чим її змащує господар.

– Гаразд, Скарлет, була рада з тобою поспілкуватись, та на мене вже чекають вдома. До зустрічі, маленька леді!

– Навзаєм, Софі, – я усміхнулася і Штурман поспішила до міської карети разом зі своїм ойто. Що ж, хоч я й жахливо розбираюся в людях, та спілкуватися з рудоволосою було приємно.

Повільно попрямувавши до нового дому, я насолоджувалася морозним повітрям та активним життям Омор. Жителі столиці здебільшого були усміхненими, дружелюбними людьми. Вони не прогулювалися повільним кроком, як хортвіці, а бадьоро рухалися від вулиці до вулиці, спілкуючись зі знайомими чи щось підказуючи чужоземцям.

Напевно, такий ритм життя я й хотіла, бажаючи вирватися з меланхолійності Хорту. Та чи довго триватиме цей спокій? З оглядом на слова маленького короля про майбутню війну – я не була в цьому впевненою.

До того ж, досі хвилювало власне минуле. Вранці я піддалася провокації Селена, пробудила примарних брамарів, а одного навіть встигла поставити на захист короля Іннез.

Не відпускало відчуття, що події повторюються. Чужі дії та слова підштовхували вчиняти так, як вони бажають. Складно зрозуміти, що насправді було правдою – мені розповідали про минуле в різних варіаціях.

– Мамо, вони знову називають мене слабачкою, – обурений голос маленької дівчинки пролунав зовсім поряд, коли я проходила повз молоду, сімейну пару.

– Але ти не зобов'язана бути сильною, крихітко, – відгукнулася жінка, погладивши дитину по голові. – Тільки тобі вирішувати, якою бути. Не зважай на їхні слова.

Ледь не спіткнулася, почувши таку просту пораду. Тільки мені вирішувати, якою бути? Що ж, дякую тобі, незнайомко. Ці слова підкинули одну цікаву ідею для вирішення хвилюючої проблеми, тож я прискорила крок.

Щойно увійшла до будинку – одразу скинула верхній одяг, взуття та поспішила в залу для тренувань на цокольному поверсі. Якщо ніхто не розповідає правду минулого – я знайду її самостійно, але більше не піддаватимуся чужому впливу.