Дев'ятий дім - Лі Бардуго

Рекомендації для кандидатів на вступ до Дому Лети містилися ближче до кінця брошури й востаннє були актуалізовані 1962 року.

Визначні академічні досягнення

зі спеціалізацією в галузі історії та хімії.

Здібності до мов та практичні знання

латини й грецької.

Міцне фізичне здоров’я та гігієна.

Бажане підтвердження регулярних фізичних занять.

Очевидні ознаки врівноваженого характеру

й розсудливого мислення.

Схильність до містики не схвалюється,

адже це здебільшого ознака аутсайдера.

Кандидат не повинен виявляти гидливості

до реалій людського тіла.

MORS VINCIT OMNIA.

Алекс, чиї практичні знання латини були не вельми, пошукала переклад цього вислову: «Смерть перемагає все». Однак хтось поверх uincit нашкрябав irrumat[2], мало не стерши оригінал синьою кульковою ручкою.

Під вимогами Лети був додаток:

Стандартні приписи для кандидатів послаблювали двічі: для Ловелла Скотта (бакалавр, англійська мова, 1909) і Сінклера Белла Брейвермана (без наукового ступеня, 1950) з неоднозначними результатами.

Тут-таки, на берегах, була надряпана інша примітка, цього разу вочевидь Дарлінґтоновим зазубреним, схожим на кардіограму, почерком: «Алекс Стерн».

Вона подумала про просочений кров’ю аж до чорноти килим у старому маєтку Андерсона. Подумала про декана — про приголомшливу білизну стегнової кістки, що розітнула його плоть, про сморід бездомних псів.

Алекс відклала вбік алюмінієвий контейнер з холодним фалафелем з «Мамунз», витерла руки об спортивний костюм з логотипом Дому Лети. Покульгала до ванної кімнати, відкоркувала пляшечку золпідема[3] й закинула пігулку під язик. Склала під краном долоні човником, дивилася, як пальцями тече вода, і прислухалася до моторошного всмоктувального звуку зі стоку. «Стандартні приписи для кандидатів послаблювали двічі».

Уперше за кілька тижнів вона подивилася на дівчину в заляпаному водою дзеркалі, розглядаючи, як та, укрита синцями, задирає бавовняну, в жовтих плямах гною, майку. Рана в боці Алекс була глибока, з чорною шкірочкою загуслої крові. На місці укусу залишився чіткий викривлений слід, що, як вона знала, загоюватиметься погано, якщо взагалі загоїться. Її мапа змінилася. Її берегова лінія зазнала змін. Mors irrumat omnia. Смерть шпилить усіх.

Алекс обережно торкнулася пальцями запаленої червоної шкіри навколо слідів від зубів. У рану потрапила інфекція. Дівчина відчула деяке занепокоєння, мозок спонукав до самозбереження, але думка про те, щоб узяти телефон, поїхати до студентського медпункту — послідовність, за якої кожна дія запускатиме ще одну, — була нестерпна, а тепла приглушена пульсація в тілі, що підпалювало себе ізсередини, стала майже рідною. Можливо, у неї починається лихоманка й марення.

Вона подивилася на вигин ребер, на сині вени, схожі на обвислі лінії електропередач, на синці, що вже почали вицвітати. Шкіра на губах потріскалась. Алекс подумала про своє ім’я, написане чорнилом на берегах брошури, — третій випадок.

— Результати безумовно неоднозначні, — сказала вона, налякавшись власного хрипкого голосу. Засміялася, і водостік, здалося, фиркнув їй в унісон. Мабуть, її вже лихоманило.

У флуоресцентному світлі ванної кімнати дівчина торкнулася країв укусу на боці й занурила пальці в рану, стискаючи плоть коло швів, аж поки біль не огорнув її, наче мантія, і не настала така бажана втрата свідомості.

Це було навесні. Але негаразди почалися темної зимової ночі, коли померла Тара Гатчинс, і Алекс досі вважає, що могла б уникнути цього всього.

«Череп і кістки» — найстаріше таємне товариство, перший з восьми Домів Серпанку, заснований 1832 року. Кістяники можуть похизуватися більшою кількістю президентів, видавців, промислових магнатів і членів кабінетів міністрів, ніж будь-яке інше товариство (список випускників можна знайти в Додатку «Доми Серпанку»), і «похизуватися» — достоту дуже влучне слово.

Кістяники усвідомлюють свою могутність й очікують шанобливого ставлення від представників Лети. Було б добре їм завжди пам’ятати власний девіз: «Багаті і бідні — для смерті всі рівні».

Поводься з гідністю та дипломатичністю, які забезпечують служба і співпраця з Летою, але завжди пам’ятай, що наш обов’язок — не підтримувати марнославство Єльської еліти, а залишатися на посту між живими і мертвими.

Життя Лети: Процедури та протоколи Дев’ятого Дому, витяг

Кістяники вважають себе титанами серед недоумків, і це ж таки бісить. Та хто я такий, щоб вишукувати недоліки, коли напої міцні, а дівчата чарівні?

Щоденник Джорджа Петі часів Лети (Коледж Сейбрук ‘56)

1

Зима

Алекс поспіхом перетнула широку, неначе чужорідну Байнеке-плазу, протупотівши черевиками по пласких квадратних прямокутниках чистого бетону. Здавалося, наче велетенський куб з колекцією рідкісних книжок закляк у повітрі, здійнятий понад нижнім поверхом. Упродовж дня його стіни зсередини сяяли бурштином, блискучий золотистий вулик радше походив на храм, аніж на бібліотеку. Уночі він просто скидався на гробницю. Ця частина кампусу не надто пасувала до решти будівель Єльського університету: ні сірого каміння, ні готичних арок, ні маленьких бунтівних будинків-примар із червоної цегли, які, за словами Дарлінґтона, насправді не були збудовані в колоніальному стилі, а просто мали походити на нього. Він пояснював причини такої забудови Байнеке, що саме вона мала віддзеркалювати й утілювати в цьому закапелку серед кампусних будівель, однак дівчині це місце однаково здавалося чимось із науково-фантастичних фільмів сімдесятих років, а тутешні студенти наче мали б носити комбінезони або закороткі туніки, пити щось із назвою «Екстракт», а їжу ковтати у вигляді пігулок. Навіть велика металева скульптура, створена, як Алекс було відомо, Александром Колдером, була подібна до негатива велетенської лавової лампи.

«Це Колдер», — пробурмотіла вона собі під ніс. Саме так люди тут говорили про мистецтво. Нічого нікому не належало. Ця скульптура була Колдером. Картина — Ротко. Будинок — Нойтра.

А вона сама запізнювалась. Вечір розпочався з добрих намірів: дівчина вирішила попрацювати над есеєм для курсу про сучасний британський роман, після чого ще залишалася ціла купа часу, щоб узятися до віщувань. Натомість Алекс заснула в одному з читальних залів Бібліотеки Стерлінга, стискаючи в руці примірник «Ностромо» й закинувши ноги на батарею. О пів на одинадцяту вона, здригнувшись, прокинулась; щокою стікала слина. Наляканий вигук «От лайно!» розітнув бібліотечну тишу, наче постріл, Алекс закуталась аж по обличчя шарфом, закинула на плече торбу й вибігла.

Тепер вона проминула обідню залу й пройшла ротондою, з глибоко вкарбованими в мармур іменами загиблих на війні й кам’яними постатями, що ніколи не спали, — Миром, Відданістю, Пам’яттю і нарешті Хоробрістю. Хоробрість, до речі уособлював