Нові коментарі
15 листопада 2024 18:15
Шановна пані Галино, дякуємо Вам за Вашу творчість! Ми виправили вказану Вами неточність. Дякуємо за проявлену увагу. З повагою, адміністрація сайту
З Божою правдою
3 липня 2024 02:48
Щиро вам дякую за увагу до моєї казки з книги казок ''Богданія''. На кожному з двох сайтів, з якого ви могли передрукувати цю казку, у змісті
З Божою правдою
Українські Книги Онлайн » Фентезі » Казки для бабусі - Ілля Андрійович Хоменко

Казки для бабусі - Ілля Андрійович Хоменко

Читаємо онлайн Казки для бабусі - Ілля Андрійович Хоменко
йому завжди найкраще борошно… За сталими цінами… За мою добрість… Сам не насмілився… Щеня підіслав. Вважає — минеться? Вважає — Чарівник дурень?»

— Стій! Стій, кажу тобі! Куди ти? Ку-ди? Ах ти ж сиротиночка моя… Постривай. Не бійся. Не битиму. Я взагалі ніколи й нікого… Тільки скажи: тебе вітчим направив? Ну, з мишками?

— Я… Я, слово честі, не хотів нашкодити вам. Адже у вас багато зерна… А мишці… Вона теж їсти хоче…

— Авжеж, авжеж, сіренька теж хоче. Не тремти, дурнику, не бійся. Тобі слід боятися, тільки не мене. Скажи все-таки правду: тебе Пекар послав годувати в моїй коморі мишей?

— Ні-і.

— Ні-і? А чому ж ти в нього тістечка для мишки не попрохав?

— Бо він не дав би.

— Не дав би. Атож, атож…

І мірошник пішов геть. Хтозна чи й повірив він хлопчикові. Але він добре знав пекаря. Мабуть, той наврядчи ризикнув би. Адже Чарівник не дуже прихильний до нього. Отже, хлопчина сам причинив збитки добрій, порядні людині. Що ж, нехай тепер і відповідає перед Чарівником. А за збитки, хоч-не-хоч, Пекареві все одно доведеться платити. Заплатить. Де він подінеться. Заспокоєний, Мірошник ліг спати. І снилися йому приємні сни, що так і видзенькували золотом.

* * *

— Доброго здоров'я, друже Чоботарю!

— Друже Мірошнику! Яким побитом дістались до нас?

— Та ось. І не хотілося б, а йду до Пекаря. Пасербик його до моєї комори мишей напустив.

— Ой ти ж лишенько!

— Гріх мати серце на сироту. Попрошу в них кота на якийсь час. Бо до весни все пожеруть, ненаситні!


— Доброго здоров'я, друже Лудильнику!

— А, друже Мірошнику! Вітаю вас та кланяюсь вашій дружині.

— Ось, іду по кота.

— Чував, чував. Яка прикрість!

— Не збирався підвищувати на борошно ціну… Та ось… Але не підвищуватиму, напевно. Не сидіти ж добрим людям без борошна. Нехай лишень Пекар дасть мені на якийсь час кота.

— Золоте серце у вас, друже Мірошнику.


— Друже Вчителю!

— О, добридень, друже Мірошнику! Співчуваю. Вашій біді співчуваю. Це моя провина. Не догледів. Навчав того шибеника арифметики, а головного не розпізнав. Моя провина. Я й відповідатиму перед Чарівником. Якщо спитає.

— Та що ви, друже Вчителю! Всі в Місті знають вас і поважають. До чого тут ви?

— Пекар вам сплатив?

— А я до нього не по плату. Хіба, що сам запропонує. Авжеж, коли запропонує, то скільки взяти з нього, аби сумління не мучило? За десять зіпсованих мірок? Про новий пошкоджений мішок й згадувати ніяково.

— Десять мірок пшениці! По сім із половиною монет за кожну.

— По сім із чверткою. Навіщо ж чинити людині розор?

— Добра душа у вас, друже Мірошнику. Отже, десять разів по сім із чверткою… Стривайте… Скільки ж то воно буде?..

Коли Мірошник дістався Пекаревого помешкання, пів-Міста знало вже про його нещастя. Друга ж половина довідалася про все ще до того, як вони закінчили розмову.

Вони довго вели мову про погоду — про морози, сніги, бурульки, заметілі та віхоли. Потім розпитали один одного про здоров'я, — говорили про це так щиро, неначе нічого важливішого для них у світі не було. А вже по тому перейшли до справи. Тепер довелося Пекареві побіліти, — і стало його обличчя, немов та цукрова пудра, що він посипав нею свої кренделики. З'ясувалася загадка порожньої пастки, що діймала його упродовж двох тижнів. З'ясувалась. Але якою ціною!

— То ви кажете — мій хлопчисько?

— Ніколи б не повірив, друже Пекарю, якби на власні очі не побачив. Вже не кривдіть його, він ще малий. Всі ми колись того… Бешкетували.

— Феліксе, киць-киць-киць. Іди, мій хороший. Поночуєш сьогодні в третьому засіку друга Мірошника. Скільки я вам винен, будьте ласкаві?

— Та чи варто?.. Якось не те… Вчитель каже — сімдесят дві з половиною монети. Ні, якщо ви, як завжди, братимете в мене борошно…

— А в кого ж іще?!

— Сімдесят срібних монет із вас візьму. А ще одну покладете до церковної карафи — за мене.

— Неодмінно покладу!

— Ще раз прошу: не зобиджайте сироту, друже Пекарю.

— Та ні в якому разі, друже Мірошнику. Я ж бо йому за вітця і за матір.

Хлопчик сидів, наїжачений, у своїй кімнаті й прислуховувався до уривків розмови, які долинали до нього. Плечі його зрадливо здригалися.

Увечері вітчим, як звичаєм, поставив перед ним тарілку з молочного вівсянкою, дав шмат пирога та й промовив:

— А Чарівник таки прийде. Він нікому й нічому не прощає. Ти ж бо знаєш.

Сказав і пішов геть. Вечеря грудкою застрягла хлопчикові в горлі. Сльози закрапотіли на серветку, змішалися з молочною калюжкою. В кутку цокав годинник і цей звук — лячно чіткий — раптом перетворився на пружне стукотіння крапель, — це нагадало про незабарне наближення весни.


* * *

Чарівник звичаєм приходив у Місто ранньою весною, коли дерева ще не розпуклії, а струмки від розталих снігів уже встигли віддзюркотіти свою квапливу пісню. Звуки його посоха дзвінко відскакували од нагрітих сонячним промінням бруківок, ударялися об крижинки віконних шиб, — і тоді люди кидали роботу й вибігали на вулицю: привітатися з ним, погомоніти, довідатись, чи надовго прийшов, або просто подивитися на дива, принесені Чарівником із далеких країв.

Були й такі, котрі проводжали старого колючим поглядом крізь шпарину між віконницями, а якщо зустрічалися з ним на вулиці, поспішали сховатись за ріг, аби не зостатися віч-на-віч. Коли ж таки доводилося зустрітись — похапцем віталися, невиразно, ніби жуючи кашу, вимовляли слова. Не всі чекали весняного гостя, ой, не всі. Але Чарівник був однаково привітний до кожного. Він

Відгуки про книгу Казки для бабусі - Ілля Андрійович Хоменко (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: