Перше Правило Чарівника - Террі Гудкайнд

відстань до цілі, або що цибуля лежала на дворі, а ніч була сира, то у нього зовсім нічого не вийде. Думка завадить почуттю. Те ж і з людьми. Річард невтомний у пошуках відповіді. Він кинувся до скриньки, як стріла до мети. Він ніколи не був у Серединних Землях, але пробрався через кордон і знайшов усе, що потрібно, на шляху до мети. Так поступає справжній Шукач Істини. І якщо повідомляти йому занадто багато всяких відомостей, то він буде намагатися робити те, що, як він розуміє, я хочу від нього, а не те, що він сам відчуває. Мені слід дати йому лише вірний напрям до мети а все інше надати робити йому самому.

— Але це цинічно. Адже він жива людина, а не стріла. Він робить все з великої поваги до тебе, бажаючи заслужити твоє схвалення. Він тебе обожнює.

Зедд сумно подивився на неї.

— Я сам люблю Річарда і захоплююся ним, але якщо нам не вдасться зупинити Даркена Рала, я стану мертвим кумиром. Іноді чарівникам доводиться використовувати людей, щоб зробити те, що необхідно.

— Здається, я уявляю собі, як тобі важко не говорити те, що ти міг би сказати.

Зедд встав.

— Я шкодую про те, що вам з ним так багато довелося випробувати. Можливо, з моєю появою справа піде легше. Спокійної ночі, дорога.

Він пішов було до табору, але Келен окликнула його. Зедд зупинився і озирнувся.

— У тебе була дружина?

— Так.

Видно було, що їй важко говорити.

— Що це значить, — запитала Келен, — любити когось більше за життя, мати можливість бути з ним поруч і бути коханим?

Зедд довго мовчав, дивлячись у темряву, а вона чекала, шкодуючи, що не бачить його обличчя. Вона вирішила, що він не хоче відповідати.

— Чарівник Зорандер, це не просто питання. Це вимога. Ти повинен відповісти мені.

Нарешті він тихо сказав:

— Це було таке відчуття, немов я знайшов відсутню половину самого себе і нарешті знайшов цілісність.

— Спасибі, Зедд. — Вона намагалася говорити спокійно, але була рада, що старий не бачить її сліз. — Мені просто було цікаво дізнатися.

37

Річард прокинувся, коли повернулася Келен і підкинула дров у вогонь. Від світла вранішнього сонця вершини далеких гір порожевіли, відтіняючи темні хмари в вишині. Зедд лежав на спині з відкритими очима і хропів. Річард протер очі і позіхнув.

— Як щодо каші з коріння тави? — Запитав він пошепки, щоб не будити Зедда.

— Дуже непогано, — прошепотіла вона.

Річард витягнув з мішка коріння і почав чистити їх ножем. Келен повісила над вогнем казанок. Потім він нарізав коріння і промив водою, яку Келен видавлювала з бурдюка.

— Це останні. Треба б сьогодні ввечері накопати ще, та тільки сумніваюся, що ми їх знайдемо: земля надто кам'яниста.

— Я зібрала ягід.

Вони погріли руки біля багаття. «Треба ж, — думав Річард, — а вона вища королеви». Він уявив собі королеву в парадних шатах і в короні, що збирає ягоди.

— Ти нічого не бачила, поки чатувала?

Келен похитала головою, потім, здається, щось пригадала.

— Правда, один раз чула дивний звук, внизу, біля пагорбу, чи то бурчання, чи попискування. Я вже зібралася йти будити тебе, але звуки затихли, і більше я нічого не чула.

— Он як? — Він оглянувся. — Там, кажеш? Що б це значило? Видно, я так втомився, це навіть не прокинувся.

Річард розім'яв розварене коріння і додав трохи цукру. Келен розклала кашу по мисках, посипавши кожну порцію ягодами.

— Чому ти не будиш його? — Запитала вона.

— Ось, подивись, — посміхнувся Річард.

Він кілька разів стукнув ложкою по олов'яній мисці. Хропіння обірвалося. Зедд схопився.

— Сніданок готовий?

Сидячі до нього спиною супутники захихикали.

— Ти сьогодні в хорошому настрої, — сказала Келен.

Річард посміхнувся.

— Зедд з нами.

Річард вручив Зедду миску з кашею і сів на колоду. Келен зручніше влаштувалася на землі, обгорнувши ноги ковдрою, а Зедд взявся за їжу, навіть не скинувши ковдри. Річард їв повільно, чекаючи, поки Зедд не проковтне свою порцію.

— Здорово! — Визнав Зедд, встаючи, щоб знову наповнити миску.

Річард почекав, поки він це зробить, і промовив:

— Келен розповіла мені все про те, як ти змусив її зізнатися, що говорила тоді Шота.

Келен застигла, як уражена громом.

Зедд здригнувся і повернувся до неї.

— Навіщо ти це зробила? Я думав, ти не хочеш, щоб він знав, що ти…

— Але Зедд… я зовсім не…

Лице Зедда спотворилося. Він повільно повернувся до Річарда, який зігнувся над своєю мискою і не поспішаючи їв кашу. Не піднімаючи голови, Річард вимовив:

— Вона нічого мені не говорила. Ти сам зараз зізнався.

Річард доїв залишки каші, облизав ложку і кинув її в миску. Він спокійно, з торжеством, подивився Чарівникові в очі.

— Перше Правило Чарівника, — оголосив він, ледь помітно посміхаючись. — Перший крок до віри — бажання вірити, що це правда… або боязнь, що це виявиться нею.

— Я ж тобі казала, — сказала Келен Зедду, — від нього нічого не приховаєш.

Зедд не звернув уваги на її слова, продовжуючи дивитися на Річарда.

— Я думав про це вночі, — продовжував Річард, — і вирішив, що ти правий: тобі потрібно знати, що сказала Шота. Ти ж все ж Чарівник, і, можливо, це допомогло б тобі зрозуміти, як нам перемогти Рала. Я розумів, що ти не заспокоїшся, поки не дізнаєшся цього. Я вирішив було розповісти тобі сьогодні, але зрозумів, що ти так чи інакше постараєшся вивідати все