Шлях королів. Хроніки Буресвітла - Брендон Сандерсон

— Так, — зізнався подвижник. — Я й справді на нього хибую. Мені не слід аж так палко бажати виявитися саме тим, хто наверне її. Але я просто марю цим. Якби лиш вона вислухала мій аргумент!

— Аргумент?

— Я маю неспростовний доказ існування Всемогутнього.

— Хотіла б я поглянути на нього, — дівчина застережливо здійняла палець, не даючи перебити її. — Не тому, що сумніваюся в цьому. Просто з цікавості.

Кабсал усміхнувся:

— Із задоволенням усе вам поясню. Але перш ніж ми почнемо, чи не хочете ще скибочки хліба?

— Я повинна сказати «ні», — відповіла вона, — щоб уникнути непомірності. Так учили мене гувернантки. Проте натомість скажу «так».

— Через варення?

— Звісно, — сказала Шаллан, беручи у подвижника хліб. — Як там описує мене ця ваша книжка про використання солодощів при потраплянні пальцем у небо? Як імпульсивну та поривчасту? Що ж, я буваю й такою. Якщо йдеться про варення.

Той густо намазав ним її скибочку, потому витер серветкою пальці, розгорнув книгу та взявся гортати сторінки, доки не дійшов до тієї, що містила ілюстрацію. Дівчина присунулася ближче, як слід її роздивляючись. Малюнок зображав не людину, а якийсь узор. Трикутної форми, з рівновіддаленими від центру вершинами та якимось наче гостряком посередині.

— Упізнаєте? — запитав Кабсал.

Візерунок здавався знайомим.

— У мене таке враження, що мала б.

— Це Холінар, — пояснив той. — Алетійська столиця, вигляд зверху. Бачите ось ці піки чи скелясті пасма он там? Місто було зведене довкола геологічної формації, яка існувала віддавна, — він перегорнув сторінку. — А це Веденар, столиця Джа Кеведу, — узор був шестикутним. — Акіна, — круглий візерунок. — Тайленград, — у формі чотирикутної зірки.

— І що це означає?

— Це доказ того, що Всемогутній розлитий у всьому сущому. Його можна побачити тут, у цих містах. Ви помітили, які вони симетричні?

— Ці міста збудували люди, Кабсале. Які прагнули симетрії, бо вона священна.

— Так, але в кожному випадку вони скористалися наявною скельною формацією.

— Це ще нічого не доводить, — заперечила Шаллан. — Я віруюча, але не впевнена, що таке можна сприймати як доказ. Вода та вітер можуть створювати симетрію — у природі ми бачимо це на кожному кроці. Зодчі просто наглянули місцини, що були більш-менш симетричні, а тоді спроектували міста, перекриваючи можливі дефекти.

Подвижник знову порився в кошику, але вийняв — усього-на-всього — якусь металеву пластину. Не встигла Шаллан відкрити рота, щоб дізнатися, що це за штука, як тепер уже він застережливо здійняв палець і встановив залізяку на дерев’яний штатив, який підняв її на кілька дюймів над стільницею.

Тоді посипав лист металу білим порошкоподібним піском, повністю покривши поверхню. Потому видобув із кошика смик — той, яким водять по струнах.

— Бачу, ви ретельно підготувалися, — зауважила Шаллан. — Значить, усерйоз сподівалися переконати Джасну.

Він усміхнувся та провів смичком по ребру металевої пластини, від чого та завібрувала. Піщинки застрибали, мов крихітні комахи, які потрапили на щось гаряче.

— Це називається кіматика, — пояснив подвижник. — Наука, що вивчає узори, утворювані різними звуками при взаємодії з фізичним середовищем.

Коли він знову провів смичком, пластина видала звук — майже чисту ноту. Її навіть виявилося достатньо, щоби приманити одного спрена музики, який трішки покрутився в повітрі над головою Кабсала, а тоді щез. Той відняв смик та ефектним жестом вказав на пластину.

— І що?.. — не зрозуміла Шаллан.

— Холінар, — відказав той, підносячи ближче книгу для порівняння.

Шаллан схилила голову набік. Візерунок із піску виглядав точнісінько як Холінар.

Подвижник підсипав на пластину піску, тоді провів смичком в іншому місці, й узор перемінився.

— Веденар, — сказав він.

Та знову порівняла з малюнком. Достеменнісінько.

— Тайленград, — промовив Кабсал, повторюючи весь процес в іншому місці, а тоді ретельно підібрав іще одну точку на ребрі пластини та востаннє провів по ній смиком. — Акіна. Шаллан, доказ існування Всемогутнього прихований у самих містах, де ми живемо. Погляньте на цю ідеальну симетрію!

Тій залишалося тільки визнати, що у візерунках і справді було щось захопливе.

— Ця кореляція може виявитись суто позірною, а справжня причина — та сама, що й у першому випадку.

— Так. Всемогутній, — сказав подвижник, опускаючись на стілець. — Навіть наша мова симетрична. Погляньте на ґліфи: кожен складається з двох абсолютно ідентичних половин. І з алфавітом те ж. Складіть будь-який рядок тексту навпіл уздовж — і побачите симетрію. Ви, звичайно ж, чули переказ, що ґліфи та літери дісталися нам від Співців зорі?

— Так.

— Взяти хоча б наші імена. Ваше — ледь не ідеальне. Шаллан. Від абсолютної досконалості його відділяє всього одна літера. За крок від святості, але й без сповзання в блюзнірство. А історичні назви десяти Срібних королівств! Алетела, Валгав, Шин Кек Ниш. Ідеальна симетрія.

Нахилившись уперед, Кабсал узяв її за руку.

— Вона в усьому довкола нас. Не забувайте цього, Шаллан, що б не казала ваша наставниця.

— Не забуду, — пообіцяла дівчина, усвідомлюючи, як майстерно вибудував розмову Кабсал. Запевняв, що вірить їй, а сам однаково пройшовся по своїх доказах. Це було водночас мило й обурливо. Вона терпіти не могла поблажливості. Але, з другого боку, хіба можна докоряти подвижникові за проповідь?

Кабсал раптом здійняв на неї очі та випустив руку.

— Я чую чиїсь кроки.

Щойно він підвівся, а Шаллан обернулася, як у нішу зайшла Джасна, супроводжувана паршменом, котрий ніс кошик книжок. Принцеса не здивувалася з присутності подвижника.

— Вибачте, Ваша Світлосте Джасно, — мовила підопічна, підводячись. — Він…

— Ти не в полоні, дитино, — безцеремонно перебила її наставниця. — І можеш приймати відвідувачів. Але не забувай перевіряти шкіру щодо слідів від укусів. Бо ці типчики зазвичай хапають здобич у пащу й тягнуть у болото своїх оман.

Подвижник почервонів і потягнувся по свої речі.

Джасна махнула паршменові, щоби той виклав книги на стіл.

— Скажи, попику, а ця пластина підходить для відтворення кліматичного узору, що відповідає Урітіру? Чи в тебе є лише стандартний набір візерунків для чотирьох основних міст?

Кабсал звів на неї погляд, вочевидь приголомшений усвідомленням того, що їй точно відоме призначення металевого листа. Він узяв свою книгу.

— Урітіру — це просто байка.

— Дивно. Адже всім відомо, що людцям твого штибу не