Максим Темний. Володар Заборонених Земель. - Костянтин Шелест

– Ось як... усі разом, значить... Скажи, будь ласка, – Макс перебив хлопця, – а маги були серед вас усіх?

– Маги? Ні, мабуть, магів не було. Я таких не знаю. Так і для чого вони, якщо з нас усіх – десять осіб із вогняним Даром? Усі радники, принцеса і старші четвірок охорони. Якщо всі разом – так ніякий маг не проб'ється. Знову ж таки – її високість там була... у неї сила взагалі неймовірна, батьківська.

– Усе? Більше нічого не відбувалося незвичайного?

– Усе... наговорилися вони – ми всі назад поїхали.

– А мужик той? Чужий.

– Так не було його вже.

– Це як? Ви ж охорона, повинні такі речі носом чути.

– Не знаю, пане, – Вірон посмурнів. – Я... я не знаю, як таке могло статися... Ну от був, був... обернувся – немає його ніде. Там же місце відкрите, куди йому було діватися? Не полетів же...

"Не бреше – думав Макс, розглядаючи чоловіка. І дівчину цю справді любить. Он як дивляться одне на одного. Усе дивовижніше й дивовижніше. Може й полетів той мужик... а може й ні." – А скажіть мені всі, може хто бачив... Чи не з'явилася в той час у принцеси якась нова річ? Щось може зовсім просте, навіть не значне? Нова – в сенсі якої раніше не було. Не куплене в крамниці, це ви знали б, щось невідомо звідки?

– Кинджал у неї був, – видав Вірон, неусвідомлено намагаючись виправдатися за промах зі стороннім мужиком.

– Це я знаю...

– Ножик у неї з'явився, – видала Моріта, – раніше точно не було такого, вона все кинджалом робила.

– Що за ножик? Коли з'явився?

– Так, точно, – додала Лісса, – блискучий такий, із червоним каменем. Поганий, як на мене – кинджал набагато кращий. А з'явився відразу після того, як приїхали. Я тоді від неї першого ляпаса отримала. Якраз за те, що ножик цей на столику її пересунула.