Тисячолітні. Відьма має померти - Анастасія Анпілогова

Дівчина стрибнула, приземлилася на напівзігнуті ноги, а руками вперлась в землю.

Ось тільки там була не земля. Біль раптово обпік її долоні та зап'ястя. Хельга з жахом підняла руки, якими стікала кров. Вона відкрила рота для німого крику, і зробила кілька зляканих здавлених ковтків повітря. У закривавлених руках стирчали уламки скла. Все перед її вікном було посипано уламками пляшок, які хижо щерилися вгору гострими гранями.

Товста підошва черевиків і пишні спідниці сіро-зеленої сукні врятували її ноги, інакше б у тонкому взутті, приземлившись із розмаху в таку пастку, вона б поранила і їх. Але що робити з руками, які заливала кров? З руками, які для мага були однією з найважливіших частин тіла. Маги використовували енергію, яка зберігалася в них у сонячному сплетінні, але щоб випустити цю енергію і використовувати часто потрібні були руки, пальці, які зараз тремтіли та не хотіли слухатися.

Виродок Роберт хотів не просто позбавити її свободи, він, сам цього не усвідомлюючи, позбавив її залишків магії.

Хельга жалібно схлипнула. Пальцями, які погано слухалися вона спробувала акуратно дістати уламки з рук. Один за іншим. Кров із глибоких порізів потекла ще сильніше. Сонце вже наближалося до горизонту. Скоро світанок. На подвір'ї замку сіріло. Перші слуги вже починали копошитися. А вона сиділа навколішки серед поля уламків із закривавленими руками та не розуміла, що їй тепер робити. Адже якщо вона зараз зайде до дому, то всі зрозуміють, що вона знову намагалася втекти. Скоро слуги підуть до її кімнати, щоб одягати її для урочистостей.

З-за рогу будинку бадьорим кроком вийшла повна жінка і майже одразу шарахнулася з переляку від Хельги.

— Марто, не лякайся це я. Не підходь до мене тут розбите скло.

Дівчина незграбно встала і переступила в ту частину, де уламків не було. Жінка дивилася на неї та її руки ошелешеними очима.

— Господи, дівчинко, що з тобою знову сталося. — у її голосі звучала тривога та співчуття. — Ідемо швидше в будинок. Потрібно зупинити кров. Що з тобою сталося, люба?

Хельга важко злякано схлипнула і все що вона могла видати це зляканий, ледь чутний шепіт:

— Я хотіла бігти через вікно. Зістрибнула. А там купа уламків пляшок. І приземлилася на них руками. Марта допоможи мені, якщо хтось побачить мене такою, то вони відразу зрозуміють, що я знову хотіла бігти та потрапила в пастку. Я не можу… Я не знаю, що робити.

Жінка на кілька секунд замислилася, а потім її вираз обличчя набув рішучості.