Темна вежа: Темна вежа VII - Стівен Кінг
Мія плакала, з її носа звисала прозора шмаркля. Вона простягнула руки.
– Дайте мені його! – плачучи, зажадала вона. Так, плакала Мія, нічия дочка й одного мати. – Дайте мені його потримати, прошу, дайте мені мого сина! Я хочу обійняти своє дитятко! Мого дорогоцінного синочка!
І немовля повернуло голову на звук материного голосу. Сюзанна сказала б, що це неможливо, але так само неможливим, звісно, було, щоб дитина народилася, усвідомлюючи все навколо, з повним ротом зубів та ерекцією. Проте в усьому іншому малюк здавався Сюзанні цілковито нормальним: повнощокий і зграбненький, схожий на людську дитину, а тому чудовий. Так, на його п’ятці була червона пляма, але скільки людських дітей, з кожного погляду нормальних, народжувалися з різними родимими плямами? Хіба її рідний батько, як говорила родинна легенда, не народився з плямою на всю руку? А цієї мітки на п’ятці ніхто й не помітить, хіба що на пляжі.
Все ще тримаючи новонародженого на рівні свого обличчя, Скавтер глянув на Сейра. Повисла пауза, під час якої Сюзанна могла легко вихопити у Сейра пістолет. Але навіть не подумала це зробити. Вона забула про все: про Джейків телепатичний крик, навіть про дивний візит Роланда та її чоловіка. Так само, як Джея, Стро, Габера і решту, її полонило диво народження дитини у цьому змученому, зношеному світі.
Сейр майже непомітно кивнув, і Скавтер опустив малого Мордреда, що досі лементував (і досі озирався через плече на свою матір), у Міїні розкриті обійми.
Мія одразу розвернула його до себе обличчям, щоб мати змогу подивитися на нього, і в Сюзанни все похололо всередині від жаху. Бо Мія збожеволіла. Це ясно читалося в її очах, це видно було з того, як її губи водночас кривилися і всміхалися, а слина, рожева й густа від крові з покусаного язика, стікала цівками на підборіддя. Але найбожевільнішим був її тріумфальний сміх. Можливо, здоровий глузд повернувся б до неї прийдешніми днями, але…
«Сучці знесло дах, вона не оклигає, – не без співчуття сказала Детта. – Її зламало те, шо доносила його і народила. Їй труба, ти розумієш це не гірше за мене».
– О, який красунчик! – затуркотіла Мія. – Які в тебе сині оченята, а шкіра біла, немов небо перед першим снігом на Широку Землю! Які в тебе пиптики – мов ягідки, який маленький краник, а яєчка гладенькі, наче персики! – Вона роззирнулася. Спершу глянула на Сюзанну. Її погляд ковзнув, не затримуючись на Сюзанниному обличчі, без найменшого натяку на впізнавання, і перекинувся на решту присутніх. – Дивіться, яке в мене дитятко, ви, безталанні, ви, ґоніки, мій скарб, моя крихітка, моє хлопченятко! – вона кричала їм, вимагала, сміючись божевільними очима і плачучи викривленим ротом. – Дивіться, заради кого я пожертвувала вічністю! Дивіться на мого Мордреда, добре його розглядайте, бо щастя побачити когось такого, як він, вам не випаде більше ніколи!
Важко дихаючи, вона вкривала поцілунками закривавлене обличчя немовляти, яке пильно дивилося на неї, аж поки її вимащений рот не почав нагадувати губи п’янички, що намагалася накласти помаду. Вона сміялася і цілувала пухкеньке подвійне підборіддя немовляти, його сосочки, його пупок, кінчик пеніса і – підіймаючи його тремтячими руками все вище й вище, дитину, яку вона збиралася назвати Мордредом і яка роздивлялася її круглими оченятами, в яких застиг кумедний вираз щирого подиву, – поцілувала його коліна, а потім кожну крихітну ніжку. Сюзанна почула перше поцмокування в тій залі: не дитя смоктало груди матері, а Мія цмокала кожен бездоганної форми пальчик.
Три«Твоя дитина – смертний вирок моєму дінові, – холодно подумала Сюзанна. – Найменше, що мені варто зараз зробити, – вихопити у Скавтера пістолет і пристрелити її. Справа двох секунд».
З її спритністю, надприродною спритністю стрільця, це, найпевніше, була правда. Але вона відчула, що не може поворухнутися. Багато фіналів цієї дії п’єси вона передбачала, але тільки не той, у якому Мія з’їде з глузду, у жодному разі не той, і це заскочило її зненацька. Сюзанні спало на думку, що їй справді пощастило, коли зв’язок між ними через прилад «Північного центру позитроніки» увірвався, інакше бути б їй зараз так само божевільною, як Мія.
Але зв’язок може повернутися, сестро, – ти не думаєш, що тобі краще поквапитися, поки ще є така змога?
Та вона не могла, в тому-то й річ. Вона закам’яніла від подиву, досі перебувала в його полоні.
– Негайно це припини! – заверещав Сейр. – Твоє завдання – не облизувати його, а годувати! Якщо хочеш, щоб він залишився у тебе, ворушися! Дай йому груди! Чи мені покликати годувальницю? Багато хто з жінок дав би собі очі виколоти за таку можливість!
– НІЗАЩО… В… ЖИТТІ! – сміючись, викрикнула Мія, але немовля опустила і нетерпляче шарпонула просту білу сорочку, оголюючи груди. Сюзанна зрозуміла, чому чоловіки в захваті від неї. Навіть зараз, після пологів, її груди були досконалими півкулями з кораловими кінчиками, що здавалися призначеними радше для чоловічих пестощів, ніж для вигодовування дитини. Мія піднесла до них немовля. Спочатку хлопчик жадібно накинувся на грудь, але не менш кумедно, ніж перед тим витріщався на матір: обличчям ударився об сосок і наче відсахнувся. Проте повторна спроба була вже вдалішою: рожевий бутончик його рота зімкнувся на затверділому соску її грудей і заходився цмулити.
Не перестаючи сміятись, Мія погладила сплутані й просяклі кров’ю чорні кучері. Сюзанні той сміх здався криком.
Важкою ходою до них наблизився робот. Зовні дуже подібний до Енді, робота-вістового – та сама худа статура, той самий височенний зріст (сім-вісім футів), ті самі електрично-сині очі, те саме блискуче тіло з безліччю металевих суглобів. В руках він тримав велику скляну коробку, повну зеленого світла.
– На біса ця довбана штука? – гаркнув Сейр, розлючений і заінтригований водночас.
