Чорнильна смерть - Корнелія Функе
— Чарівновустий, може, зіпсувати їм апетит на його шкіру? — втерся Фарид між Мо і Феноліо.
Проноза форкнув на старого, немов відкривши в ньому причину всього зла в цьому світі. Та Фарид уже біг, не чекаючи відповіді Мо, до ганебного стовпа, де ельфи давно знову напалися на шкіру юнака. Черкнувши нігтем, Фарид порснув іскрами, що обпалили їм лискучі крила, і вони з лютим дзижчанням повтікали геть. Один з вартових узяв списа, але, перше ніж вояк ворухнувся, Фарид намалював пальцем вогненного василіска на замковому мурі, вклонився варті, що, не вірячи власним очам, вирячилась на гербову тварину свого пана, і недбало знову підійшов до Мо.
— Украй відчайдушний учинок, мій любий, — несхвально буркнув Феноліо, але Фарид не зважав на нього.
— Чарівновустий, навіщо ти прийшов сюди? — запитав він стишеним голосом. — Це небезпечно! — Проте його очі світилися. Фарид полюбляв небезпечні пригоди й любив Мо за те, що той був Сойкою.
— Я хотів побачити кілька книжок.
— Книжок? — Фарид подивився так розгублено, що Мо мимоволі розсміявся.
— Так, книжок. Дуже своєрідних книжок. — Він глянув на найвищу замкову башту. Меґі точно описала йому, де шукати майстерню Бальбулюса.
— А що поробляє Орфей? — Мо знову зиркнув на варту, що якраз перевіряла товар одного різника, — навіщо, солдати, здається, й самі до ладу не знали. — Я чув, він багатіє й багатіє.
— Аякже! — Фарид рукою погладив Меґі по плечах. У присутності Мо він завжди бентежився й виявляв свою ніжність не так очевидно. Фарид дуже поважав її батька. Але Мо, звичайно, помітив, що Меґі зашарілася.
— Багатіє, а для Вогнерукого й досі нічого не написав! Йому в голові тільки скарби і те, що можна продати Миршавцеві: рогаті вепри, золоті болонки, павуки-метелики, листяні чоловічки і все інше, що він вигадує.
— Павуки-метелики? Листяні чоловічки? — Феноліо стривожено глянув на Фарида, той нічого не помітив.
— Орфей хоче поговорити з тобою! — шепнув він Мо. — Про білих жінок. Будь ласка, зустрінься з ним. Можливо, ти знаєш те, що допоможе йому повернути Вогнерукого!
Меґі побачила співчуття на обличчі Мо. Він, як і дочка, майже не вірив, що Вогнерукий коли-небудь повернеться.
— Дурниці, — відмахнувся він, поки його рука мимоволі схопилася за місце, куди влучила Мортола. — Я не знаю нічого. Нічого, чого б не знали всі.
Вартові пропустили різника, і один з них знову став приглядатися до Мо. На замковому мурі й далі горів василіск, намальований на камені Фаридовою рукою.
Мо повернувся плечима до солдатів.
— Слухай, — шепнув він Меґі, — не слід було брати тебе з собою. А що, як ти лишишся з Фаридом, поки я піду до Бальбулюса? Він може завезти тебе до Роксани, і я зустрінуся там з тобою і Резою.
Фарид обняв Меґі за плечі.
— Атож, ходімо. Я приглядатиму за нею.
Проте Меґі різко скинула його руку. Їй не подобалося, що Мо хоче піти сам, хоч і визнавала несамохіть, що з набагато більшою охотою лишилася б із Фаридом. Вона так скучила за його обличчям.
— Приглядатимеш? З якої речі ти маєш приглядати за мною? — гостріше, ніж намірялася, заперечила Меґі. Якою дурепою стаєш, закохавшись!
— Атож, вона має слушність. За Меґі ніхто не мусить приглядати. — Мо лагідно забрав вузду з її рук. — Коли подумати як слід, вона частіше приглядала за мною, ніж я за нею. Я скоро повернуся, — сказав він доньці. — Обіцяю тобі. І жодного слова матері, гаразд?
Меґі тільки кивнула головою.
— Не дивися на мене з такою тривогою! — благально прошепотів Мо. — Хіба не співають у піснях, що Сойка навряд чи здатний щось зробити без своєї вродливої доньки? Отже, без тебе я викликатиму менше підозр!
— Так, але ж пісні брешуть, — прошепотіла Меґі у відповідь. — Сойка не має доньки. Він не батько. Він розбійник.
Мо пильно подивився на доньку. Потім поцілував у чоло, наче міг прогнати отак її щойно сказані слова, й пішов до замку разом з Феноліо, що вже нетерпляче чекав його.
Меґі не спускала з батька очей, поки він стояв коло вартових. У чорному вбранні він видавався справжнім чужинцем — палітурником з якогось далекого-далекого краю, що подолав усю безмірну відстань від нього, щоб малюнки славетного Бальбулюса мали нарешті належну оправу. А кого цікавить, що на цьому довгому шляху він став розбійником?
Фарид узяв Меґі за руку, тільки-но Мо обернувся до них плечима.
— Твій батько сміливий, наче лев, — прошепотів він, — але, як на мене, трохи схиблений. Я б нізащо не зайшов у браму, та ще й задля кількох книжок!
— Ти не розумієш, — тихенько відповіла Меґі. — Задля чогось іншого, крім книжок, він і не прийшов би сюди. — Тут вона помилялася, але дізналася про це лише згодом.
Солдати пропустили поета і палітурника. Мо востаннє глянув на Меґі, перш ніж зникнути в брамі, високій брамі з залізними опускними ґратами, з понад двома десятками гострих, як списи, вістер, що націлювались на кожного, хто проходив під ними. Відколи в замку жив Миршавець, він звелів опускати ті ґрати, тільки-но звечоріє або якщо в замку бамкне на сполох дзвін. Меґі одного разу чула сигнал тривоги і тепер, коли Мо зник між грубезних мурів, мимоволі вслухалася, чи не забамкають дзвони, не загуркочуть ланцюги, опускаючи ґрати, не встрянуть у землю залізні вістря…
— Меґі! — Фарид узяв її підборіддя й повернув обличчям до себе. — Повір мені! Я б давно прийшов до тебе, але Орфей цілими днями змушував мене копати, а вночі я прокрадався на Роксанин хутір. Вона майже щоночі ходить туди, де заховала Вогнерукого, я знаю! Але щоразу викриває мене раніше, ніж я можу вистежити її. Її дурного гусака можна підкупити булочкою з родзинками, але якщо мене не вкусить Лінчетто в її стайні, то викаже Ґвін. Роксана пускає його тепер навіть до хати, тоді як раніше жбурляла в нього каміння!
Про що він каже? Меґі не хотіла, щоб він розповідав про Вогнерукого чи Ґвіна. «Якщо ти тужив за мною, — не могла не думати Меґі, — чому ж бодай раз не прийшов до мене, замість прокрадатися до Роксани? Бодай однісінький раз. На це є тільки одна відповідь. Бо тужив за нею вдвічі менше, ніж за ним. Він любить Вогнерукого дужче, ніж її. Він любив би його навіть мертвого».
А проте вона дозволяє
