Світляки на полі бою - В В Срібна

- Яне, що сталося?- сонним голосом мовив хлопець, але побачивши заплаканого братика він підскочив і обійняв його - Що сталося! Ти чого плачеш?

Почувши голос сина батько теж проснувся і запалив свічку. Підбіг до дітей. Маленький Ян плакав і все ніяк не міг заспокоїтися. Очі малюка дивилися в вікно.

Він бачив там лице матері, яке моторошно посміхалося і дивилося на нього. Показавши пальцем в сторону вікна він тремтячим голосом сказав.

- Матінка.

Батько миттю повернувся, але нікого там не побачив. Він став між сином і вікном і почав гладити його по голові намагаючись заспокоїти. Пройшла вже майже година, а заспокоїти Яна ніяк не вдавалося.

- Дем’яне, залишися з Яном, а я піду до діда.

- Добре, батьку.

Він миттю вибіг з хати та з усією швидкістю побіг до батьківської хати.

- Братику. Вона ж мене не забере?- налякано запитав Ян.

- Звісно ж ні, я тебе захищу від неї.

- А якщо вона буде сильніша?

- Не хвилюйся, я поряд.

Хлопчик почав заспокоюватися, але раптом він знову зазирнув  у вікно. Там все ще було лице матері. Його очі знову наповнилися слізьми й він ще сильніше пригорнувся до брата.

- Що сталося?

- Вона, вона все ще там! Так, так страшно посміхається!

Хоча Дем’ян і не бачив її, але по його тілі пробіг мороз.

До хати забігли батько і дід. Оглянувши будинок дід попросив Яна розказати, що саме сталося, після розповіді він уточнив:

- Вона ще тут?

- Так, ось там, за вікном стоїть. – вказуючи на вікно відповів  хлопчик.

Оглянувши дітлахів дід зрозумів, що щось тут не так.

- Ось як зробимо…  Ви, поки що поживете у мене. А там розберемося, пішли.