Максим Темний. Володар Заборонених Земель. - Костянтин Шелест

– Що заважає їм обернутися? – запитав Нікая – під час обертання вони ж вилікуються?

– Зарх... рани від нього не дають зібрати силу для обороту.

"Зрозуміло. Щось таке було з Кульгавим... І що мені це дає? А нічого не дає, бо причина зовсім інша". Оглянув усіх. Найгірше було тому, з діркою в грудях. Швидко підсунув одну руку під нього, там, де рана, а іншою буквально заткнув дірку зверху. Бляха-муха... навіть видно, як серце працює... Потік сили, який туди пустив, був величезний, благо, що це не зовсім людина, має витримати. Діру закрив за п'ять хвилин. Ну як закрив – усередині ще возитися й возитися, але основну загрозу відвів, цей уже не помре, принаймні швидко. Аналогічно заштопав другого з дірою в животі. Тут знадобилося десять хвилин – воно й важче було, стільки там усього в животі... Але інші могли трохи почекати ще. Потім зростив кістку тому, з ногою, склав у купу м'ясо... ну й останнім обробив того, схожого на друшляк. "Ай, молодець... десять хвилин на таке... Надсистема працює, сила є... раніше на таку рану, напевно, добу з перервами знадобилася б. А то й більше. " – похвалив себе.

– А п'ятий де? Чи група – це тільки четверо?

– Живий п'ятий, пощастило йому. Він же їх усіх і притягнув, – за знаком старшого з-за чужих спин вийшов хлопець. Ха... той самий, що тягнув Ніку.

– Треба ж... – Макс щось хотів ще сказати, але пролунали різкі ляскання. Один за одним. Перевертні задоволено зашуміли. На підлозі тепер лежало чотири вельми змарнілих звіра. "Головне – на хвіст не наступити, а то ще тяпне хтось" – подумав Макс, виходячи на свіже повітря.