Відомство мертвих душ. Тіло без душі - Яна Паувел

Він усе своє життя присвятив роботі, а тому у нього не було ні дружини, ні дітей. Втім, це заклятого холостяка жодним чином не засмучувало. Він звик до такого життя і уже не міг уявити собі нічого іншого. І йому цілком вистачало декількох зустрічей в місяць. Навіщо задля такого брати на себе відповідальність за цілу сім’ю.

Мугикаючи собі під носа мотивчик популярної зараз в Совігарді пісні, він відчинив двері в свою квартиру, і не відчуваючи загрози увійшов.

Він встиг роззутися, зняти пальто і повісити його на вішак, перш ніж відчув на собі пронизливий погляд. Повертаючись обличчям до непроханого гостя, він потайки готував декілька смертоносних заклять, але щойно їхні погляди зустрілися, не зміг поворухнути і пальцем.

- Добрий вечір, - ввічливо привітався лірієць, тримаючись в тіні. – Як поживали увесь цей час?

Прокурор Максвел затремтів – з самісінького свого народження він ще не почувався таким беззахисним. Воно й не дивно, його – мага, так запросто піймали в пастку і тепер він не може поворухнутися. Якби тільки знав, яке закляття застосував нелюд, якби тільки…

- Давненько ми не розмовляли, вам так не здається? – Лірен, нарешті вийшов із тіні і водночас у всій квартирі загорілося світло.

Але очі лірійця сяяли яскравіше ламп, що освітлювали його квартиру.

- Як ти посмів проникнути в дім прокурора?! – злегка тремтячим від хвилювання голосом запитав Максел.

Лірен усміхнувся і прокурор відчув, як втрачає контроль над тілом. Опустивши безпомічно руки, він підійшов до Лірена і завмер навпроти.

- Не хвилюйся, вбивати тебе я не збираюся, - не приховуючи насмішки промовив лірієць і додав: - поки.