Прокляття рейлі - Вікторія Сурен

Полегшення накриває разом із тугою. Це Інес. Ми хутко відступаємо одне від одного, перелякано зітхнувши гарячим повітрям.

— Час відвідувань завершено, — зазначає вона, стягуючи рукавички з тендітних пальців. Я озираюся до вікна, щоб приховати рум’янець, та помічаю, що сонце остаточно заховалося за обрієм. Кімната лине в темряву. — Щоб ви тут не робили, пане Хейг, прошу облишити мою дівчинку.

Здається, тепер червоніє Люци, але голос в нього на диво серйозний:

— Нічого такого за що нам було б соромно, Інес. І я якраз вже йшов.

— Так, йди-йди. А то ще Ру прибіжить, — підганяю, сідаючи на край ліжка. Навіть не дивлюся на нього наостанок. Відчуваю, що мушу, але…

Але таке тривожне поколювання на серці.

Ніби я побачила його востаннє.