Король драконів та його зірка - Mira

Одного вечора, коли вечірнє світло м'яко обрамлювало їхній табір, Ліна помітила, що Раелгар став ще більш відкритим і вразливим. Вони сиділи поряд біля вогнища, їхні погляди зливались у єдину точку, і Ліна відчула, як між ними знову палає тиха електрика.

— Я ніколи не міг уявити, що можу відкрити так багато про себе, — сказав Раелгар, коли тихо і повільно поклав свою руку на Лінину. Його пальці торкались її шкіри, як легкий вітерець, і це викликало в її серці новий потік емоцій. — Ти даєш мені розуміння того, що навіть дракон може мати слабкості. Ти показала мені, як важливо відкривати душу, а не просто носити свою силу на плечах.

Ліна відчула, як важливо для нього це признання. Вона знала, що навіть великі істоти, як Раелгар, потребують підтримки, любові та розуміння. І саме вона стала тим світом, у якому він міг бути собою, без страху бути відкинутим або осудженим.

— Я тобі вдячна, Раелгар, — сказала вона тихо. — Ти змінив моє розуміння не тільки тебе, але й світу в цілому. Я тепер бачу, що навіть у такій могутній істоті, як ти, є місце для ніжності і любові.

Їхні погляди зустрілися знову, і на їхніх обличчях з’явилися посмішки, сповнені глибокого розуміння. Вони не потребували слів, щоб сказати одне одному, що їхня зв’язок став все сильнішим. Вони стали частиною життя один одного, і це було те, що давало їм спокій серед всіх бур.