Максим Темний. Володар Заборонених Земель. - Костянтин Шелест

- Чому ви їм допомагаєте, пане? - ельфа дивилася у вогонь не обертаючись, але Макс чув її не вухами.

- А ти що, хіба залишила б їх там? Сама ж знаєш, що ні. То навіщо питаєш?

- То я, а то...

- А то - я. Ти це хотіла сказати? Ти ж казала, що я добрий, передумала?

- Ні, не передумала. Але ви звалили на себе це все, навіщо? Допомогти раз - це одне, а тягнути на собі...

- Не знаю я. Весь час усе так виходить, що по-іншому не можна. Я вже й не пручаюся. Знаєш, коли збирався йти з центру, думав, що цього разу йтиму сам, один. Сам собі господар, ніхто не заважає. Хочу йду - хочу сплю. І відразу ж це зламалося - з'явилася ти.

- Я не... - дівчина злетіла, полум'я багаття пихнуло, обдаючи жаром і розкидаючи іскри.

- Заспокойся, дітей розбудиш або пожежу влаштуєш. Час тобі вже зрозуміти, що, якби захотів - позбувся б одразу. Я просто кажу, що я весь час потрапляю в ситуації, що комусь у чомусь допомагаю. І мені це подобається. Ти бачила щасливі очі цих майже дорослих дітей? Вони нарешті змогли наїстися, вони побачили інше майбутнє. Хіба це не приємно? Усе. Я - спати. "Когось вона мені нагадує - думав, укладаючись на плащ під ялиною – Що тут думати? Ту, зеленооку крижинку. Схоже поводиться. Ледве очі підняла - так одразу треба шукати на мені брудні плями."