Ерагон. Найстарший - Крістофер Паоліні
Та, незважаючи на власні успіхи, Ерагон залишався невдоволений. Попри всі намагання забути Арію, йому не давала спокою думка про те, що ельфійка його покинула. А ще він відчував затишшя перд майбутньою бурею, що мала охопити всю країну.
«Світ маліє, Ерагоне, — заспокоювала його Сапфіра. — Невдовзі безумство проковтне його, і ти відчуєш те, що завжди відчували ельфи з драконами. Зло набуває сили й хоче кінця світу. Я вже чую голосіння по тих, хто загине в хаосі, який охопить Алагезію. Але ми переможемо, ми здобудемо перемогу твоїм мечем і моїми пазурами».
НАСТИРЛИВІ ВИДІННЯ
На другий день Ерагон знову сидів на лісовій галявині, поринувши в споглядання внутрішнього світу діброви. Тепер він відчував не лише птахів, тварин і комах, а й життя рослин.
Свідомість у рослин була зовсім не така, як у тварини: повільна, розмірена, збайдужіла. Але вони пречудово відчували все-все, що відбувалося довкола. Дослухаючись до слабкого пульсу рослинного існування, Ерагон зрозумів, що життя є скрізь і він може бачити безліч нових речей.
Впадаючи в транс споглядання, юнак переставав відчувати себе особистістю, він злився зі всесвітом, слухаючи симфонію його запахів і звуків. Одним словом, водночас він був і лісом, і кожним його мешканцем.
— Мабуть, саме так мають почуватись боги, — думав він, крокуючи до Оромисової хатини.
— Майстре, — юнак став навколішки перед ельфом. — Я нарешті почув у лісі все, що міг почути.
— Ану розкажи, — відклав той своє письмо.
Захоплююча розповідь про лісове життя тривала аж півтори години, й Оромис нарешті спинив юнака.
— А й справді, ти почув усе, що можна, — сказав він. — Та от чи зрозумів?
— Ні, — чесно признався Ерагон.
— Так і мало бути. Розуміння приходить із часом, юначе, — заспокоїв його ельф. — Але ти молодець. Якби я вчив тебе раніше, то ти, можливо б, досяг найвищого рівня, ставши найкращим із вершників. А зараз допоможи мені вийти надвір, бо ноги вже зовсім не слухаються.
Ерагон, підтримуючи вчителя, допоміг йому дошкутильгати до струмка неподалік хатини.
— Тепер, коли ти досяг належного рівня, я навчу тебе однієї з найбільших таємниць магії, про яку не знає навіть Галбаторікс. Це твоя єдина надія на те, аби хоч якось зрівнятися з ним. Але скажи мені, яка ціна магії?
— Енергія, — впевнено мовив юнак. — Кожне закляття вимагає стільки ж енергії, скільки треба для того, аби здійснити все звичним робом.
— А звідки вона береться?
— Ну, хтось виголошує закляття…
— Хіба тільки так?
— Ви маєте на увазі те, що енергія може надходити ще й з інших джерел? — здивувався юнак.
— Авжеж. Так буває, скажімо, тоді, коли тобі допомагає Сапфіра.
— Але ж ми з нею одне ціле, — заперечив Ерагон. — Саме завдяки нашому зв'язку я й можу користуватися її силою. Щоб вчинити так з кимось іншим, мені б довелося увійти…
Ерагон вражено замовк, нарешті збагнувши, куди хилить Оромис.
— Так, тобі довелося б увійти у свідомость того, хто наділить тебе енергією, — завершив ельф його думку. — Сьогодні ти переконався в тому, що можеш вчинити це навіть із найменшою формою життя. А тепер спробуй зробити те саме, скажімо, зі струмком. Але використовуй тільки довколишню енергію.
— Гаразд, учителю.
Подумки звертаючись до найближчих лісових галявин, Ерагон відчув, що Оромис контролює його дії. Напружившись, юнак почав черпати енергію з лісу…
— Стривай! — несподівано вигукнув стривожений ельф. — Не чіпай моєї енергії! Я й так занадто слабкий!
— Пробачте, Майстре! — злякався Ерагон, зрозумівши, що надто захопився.
Продовжуючи збирати енергію, він старанно оминав свідомість старого ельфа й нарешті скрикнув: «Вгору!»
Водяна куля здійнялася з поверхні струмка й застигла на рівні Ерагонових очей. Не знаючи, що робити далі, юнак лише дарма витрачав енергію, але раптово усвідомив те, на що обернулося його тренування. Внутрішнім зором він помітив мертвих мурах, застиглу під кущем мишу, а ще безліч зів'ялих квітів. Усі вони віддали йому свою життєву енергію.
Ерагон здригнувся, нажаханий тим, що накоїв. Навчившись ставитися до чужого життя з повагою, він зрозумів, наскільки жахливим був його злочин. Тоді юнак розслабився, й куля впала назад у струмок, а він швидко розвернувся до Оромиса.
— Ти знав, що так буде! — у розпачі вигукнув юнак.
— Так було треба, — незворушно озвався ельф.
— Треба для того, щоб загинуло стільки живих створінь?
— Ні, для того, аби ти зрозумів, якою ціною дається ця енергія. Це не поясниш простими словами, це можна тільки пережити самому.
— Я більше ніколи цього не зроблю! — вигукнув Ерагон.
— От і не треба, — посміхнувся Оромис. — Незабаром ти навчишся брати енергію в тих, хто може це витримати. Звісно, під час бою ти такого не зробиш, але на тренуванні можна спробувати. Тепер ти розумієш, чому цю техніку не викладають молодим вершникам? Якби її опанувала зла людина, то багатьом було б непереливки.
Повернувшись до хатини, обидва стомлено всілися в крісла.
— А якщо можна брати енергію із чогось живого, — почав був Ерагон, — то, певно, можна брати її і у вогню, і у світла?
— Якби це було так, — сумно посміхнувся Оромис, — тоді б ми вмить подолали Галбаторікса. Утім, ми можемо обмінюватись енергією, використовувати її для переміщень, але підкорити саму природу нам не під силу. Мабуть, це можливо, та ніхто ще не вигадав такого закляття.
* * *
Якось Ерагон прийшов до Оромиса. Його мучило одне питання.
— Майстре, — мовив він, — минулої ночі мені спало на думку, що в жодному з ельфійських пергаментів не йдеться про вашу релігію. У що вірять ельфи?
Схиливши голову, Оромис довго мовчав, а потім сказав учневі:
— Ми віримо в те, що у світі існують свої власні закони, і якщо ти навчишся правильно їх розуміти, то напевно уникнеш усіх життєвих небезпек.
— Але в якого бога ви вірите? — перепитав юнак, розуміючи, що ельф ухиляється від чіткої відповіді.
— У жодного.
Відповідь була такою несподіваною, що Ерагон не відразу її втямив. Лиш за кілька хвилин він почав розуміти слова Оромиса. А й справді, його землякам з Карвахола завжди бракувало якоїсь єдиної релігії, натомість вони всі були забобонні, вірячи в обряди та ритуали. Навчаючись в ельфів, юнак переконався, що багато явищ, в яких селяни вбачали щось магічне, насправді були лишень природними процесами. Наприклад, мухи вилуплювалися з лялечок, а не з'являлися з бруду. І тепер
