Нові коментарі
15 листопада 2024 18:15
Шановна пані Галино, дякуємо Вам за Вашу творчість! Ми виправили вказану Вами неточність. Дякуємо за проявлену увагу. З повагою, адміністрація сайту
З Божою правдою
3 липня 2024 02:48
Щиро вам дякую за увагу до моєї казки з книги казок ''Богданія''. На кожному з двох сайтів, з якого ви могли передрукувати цю казку, у змісті
З Божою правдою
Українські Книги Онлайн » Фентезі » Шлях королів. Хроніки Буресвітла - Брендон Сандерсон

Шлях королів. Хроніки Буресвітла - Брендон Сандерсон

Читаємо онлайн Шлях королів. Хроніки Буресвітла - Брендон Сандерсон
назад. А що мені робити з Елгокаром та війною?

— Я дам тобі, що зможу, — голос ставав нерозбірливим. — Вибач, що не даю більшого.

— Та що це за відповідь?! — проревів Далінар.

Він смикався, силкуючись звільнитися. Його тримали чиїсь руки. Звідки вони взялися? Князь лаявся, відбиваючись від них, і звивався, намагаючись вирватися.

А тоді завмер. Він був у казармі на Розколотих рівнинах, і по даху барабанив тихий дощ. Найгрізніша частина бурі минулася. Кілька солдатів утримували Далінара долі, а стривожений Ренарін уважно спостерігав.

Далінар застиг із відкритим ротом. Він кричав. Бійці виглядали збентеженими. Вони переглядалися між собою, уникаючи його очей. Якщо все відбувалося, як і раніше, отже, він сповна відігрував усе, що бачив у видінні, говорив по-тарабарському й вимахував руками.

— Мій розум прояснився, — сказав Далінар. — Усе добре. Можете відпустити мене.

Ренарін кивнув іншим, і ті нерішуче забрали руки. Княжич, затинаючись, забелькотів якісь пояснення — мовляв, батька просто взяла нетерплячка, аж надто закортіло в бій… Вийшло не надто переконливо.

Далінар відійшов у дальній кінець казарми, опустився на підлогу між двох змотаних матраців і, ритмічно вдихаючи-видихаючи, думав. Він довіряв своїм видінням, але останнім часом його похідно-польове життя стало достатньо складним і без того, щоб довколишні вважали його божевільним.

«Чини по честі, і честь допоможе тобі».

У видінні йому веліли довіряти Садеасу. Та він ніколи не зможе пояснити цього Адолінові, який не лише ненавидів Садеаса, але й уважав видіння виплодом хворого розуму Далінара. Єдине, що йому залишалося, — це діяти, як діяв.

І якимось чином віднайти спосіб, щоби змусити великих князів співпрацювати.

20

Багрянець



За сім років до того

— Я можу врятувати її, — сказав Кел, стягуючи сорочку.

Дівчинці було всього п’ять років. Вона впала з великої висоти.

— Я можу врятувати її, — бурмотів він. Зібрався натовп. Минуло два місяці з дня смерті ясновельможного Вістіова; нового градоправителя їм поки що не прислали. Упродовж цього часу він практично не бачив Ларал.

Келу було всього тринадцять, проте він отримав добру підготовку. Загроза номер один крилась у крововтраті. Дитина мала зламану ногу — відкритий перелом, — і звідти, де кістка прорвала шкіру, бив червоний струмінь. Кел відчув, як тремтять його руки, коли він затиснув пальцями рану. Зламана кістка ослизла від крові — навіть зазубрений кінець. Які ж артерії порвалися?

— Що ти робиш із моєю дочкою? — плечистий Гарл протискувався крізь товщу зівак. — Ти, крєм’ячок! Буревикидень! Не чіпай Міасаль! Не торкайся…

Гарл змовк, коли кілька чоловіків із натовпу відтягнули його назад. Вони розуміли, що цей хлопчина, котрий випадково проходив мимо, є її найкращим шансом на порятунок. Аліма вже послали по Келового батька.

— Я можу врятувати її, — сказав Кел. Обличчя дівчинки було бліде, і вона не рухалася. Ця рана в неї на голові, можливо…

«Немає часу думати про це». Тріснула одна з артерій гомілки. Він зробив зі своєї сорочки джгут, який наклав, щоби зупинити кров, але та продовжувала сочитися. Усе ще затискаючи пальцями місце розриву, він крикнув:

— Вогню! Мені потрібен вогонь! Швидше! І дайте хтось свою сорочку!

Пару чоловіків кинулися на пошуки, а один спішно простягнув одежину, і Кел підняв ушкоджену ногу. Хлопчина знав, у якому місці стиснути, щоби перекрити артерію; джгут зісковзнув, але хват його пальців не ослаб. Затампонувавши рану сорочкою, він стискав артерію, доки не повернувся Валама, несучи запалену свічку.

Вони вже почали прожарювати ножа. От і добре. Кел узяв його та припік рану, сповнивши повітря їдким запахом смаленої плоті. Подув прохолодний вітерець, і сморід розвіявся.

Келові руки перестали тремтіти. Він знав, що треба робити. І сам здивувався тій спритності, з якою бездоганно припік рану — вправляння під батьковим керівництвом дали результат. Артерію все ще треба було перетягти джгутом — припікання настільки великої судини могло виявитись неефективним, — проте одне в поєднанні з іншим мали спрацювати.

Коли він закінчив, кровотеча припинилася. Кел випростався, усміхаючись. І тоді помітив, що рана на голові Міасаль теж не кривавиться. А її грудна клітка нерухомо застигла.

— Ні! — Гарл упав на коліна. — Ні! Зроби що-небудь!

— Я… — почав був Кел. Він зупинив кровотечу. Він…

Він втратив її.

Хлопчина не знав, що сказати, як відповісти. Його захлеснула сильна, просто жахлива нудота. Гарл завив, відштовхнувши його, і Кел повалився на спину. Його знову кинуло в дрож, коли Гарл пригорнув мертве тіло.

Натовп довкола них мовчав.

* * *

За годину Кел сидів на східцях, що вели до операційної, і плакав. Його скорбота протікала у м’якій формі: то судомно смикнеться м’яз, то щоками скотиться кілька непроханих сльозинок.

Він сидів, підібгавши коліна до грудей та обхопивши руками ноги, і намагався збагнути, як утамувати свій біль. Чи існував від нього якийсь бальзам? Або пов’язка на очі, щоби спинити сльози? Він повинен був урятувати її.

Зачулись кроки, і на Кела впала тінь. Лірін опустився навколішки поруч сина.

— Я оглянув твою роботу, синку. Ти все зробив правильно. І я пишаюсь тобою.

— У мене не вийшло, — прошепотів хлопчина.

Його одяг укривали червоні плями. До того, як Кел відмив руки від крові, вони були яскравого відтінку, але просочивши тканину, плями потьмяніли, поруділи.

— Я знав людей, які вправлялися безлік годин, і все одно впадали в ступор, коли стикалися з пораненням. Їм іще гірше: необхідність діяти застає їх зненацька. А ти не розгубився, одразу кинувся до неї, надав допомогу. І все зробив правильно.

— Я не хочу бути лікарем, — сказав Кел. — Я не дам собі ради.

Лірін зітхнув, обійшов східці та сів поруч із сином.

— Келе, таке трапляється. Дівчинку, звісно, шкода, але ти не міг зробити більшого. Її маленьке тільце занадто швидко стекло кров’ю.

Кел мовчав.

— Сину, тобі доведеться навчитися, коли слід переживати, а коли — відпускати, — тихо промовив Лірін. — Скоро ти сам зрозумієш. І в мене були такі ж проблеми, коли я був молодший. Ти наростиш мозолі.

«Невже це добре? — подумав Кел, і його щокою збігла ще одна сльозинка. — Бути змушеним навчитися, коли слід переживати… а коли відпускати…»

Удалині все ще побивався Гарл.

21

Чому люди брешуть


Відгуки про книгу Шлях королів. Хроніки Буресвітла - Брендон Сандерсон (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: